2720
Позивні в армії дають найчастіше побратими, і це відбувається або під час базової підготовки, або вже в підрозділі. Вибір залежить від того, як людина проявила себе. Історія позивних має довге коріння: від козацьких прізвиськ до конспіративних псевдо УПА.
Хто дає військовим позивні і чому
Найпростіший спосіб, за словами Гурневич, це скоротити прізвище. Так, головного сержанта 28-ї бригади Максима Паламарчука називають Паламар. Також позивний часто підказують риси характеру або зовнішність: хитрого можуть назвати Лис, а найстаршого в підрозділі, наприклад, Дідом чи Батьком.
Основою для імені можуть стати шкільне прізвисько, назва рідного міста чи села, професія або захоплення. Інколи позивний має особисте значення для самого військового. Гурневич згадує Олександра з позивним Кремінь, героя статті «Обереги українських воїнів» у путівнику «Витоки». За його словами, у цьому імені він чує стійкість і внутрішню силу.
Раніше в козацькому середовищі прізвиська були поширені так само широко. Деякі з них згодом ставали родовими прізвищами. Зміна імені була частиною входження в військову спільноту.
Звідки беруться імена і що відомо про путівник
У середовищі ОУН і УПА псевдо насамперед використовували для конспірації. Якщо слідчі знали лише псевдо, під удар потрапляло менше побратимів і родичів, пояснює Гурневич. Із 2014 року в добровольчих батальйонах використання позивних було пов’язане, зокрема, з потребою приховувати особу в радіоефірі.
Іноді приводом для нового імені ставав конкретний вчинок. Так, зв’язковий Михайло Олійник отримав псевдо Вітер, бо за 15 хвилин доніс до станиці зашифровану записку. Інші обирали позивні самостійно, зокрема під враженням від прочитаного. Анна Іваницька стала Мотрею після того, як прочитала книжку з читальні «Просвіти».
Ці приклади показують, що імена у військовому середовищі з’являються різними шляхами: від скороченого прізвища чи помітної риси до особистого вибору або історії, яку запам’ятали інші. Гурневич наголошує, що кожна традиція колись мала свій початок, а багато звичаїв і зараз народжуються на очах. Військові створюють такі практики, передають їх далі й наповнюють власним баченням.
«Путівник мілітарними традиціями» є безплатним цифровим виданням, яке створили проєкти «Гальт» і «Витоки». Він розповідає про історію українського війська та сучасну військову культуру: повсякденність, символіку, позивні, ритуали, ветеранський досвід і вшанування загиблих. Над ним працювали 30 експертів, серед яких історики, етнографи, антропологи та люди з військовим досвідом. Близько 30 сучасних підрозділів ЗСУ поділилися своїми традиціями й пояснили їх значення. Партнерами видання стали «Локальна історія», військово-патріотичне товариство D3 TEAM та Національний музей історії України у Другій світовій війні.
Автори планують доповнювати путівник, і в його кінці є форма, через яку можна розповісти про традиції, які не потрапили до першої версії. Окремо «Гальт» і «Витоки» підготували практичний порадник із впровадження традицій у сучасних військових підрозділах.
Джерело: styler.rbc.ua
