3157
Про пологові травми часто говорять лише в контексті перших днів після народження дитини, хоча наслідки частини розривів можуть проявитися значно пізніше. Українська проктологиня Анастасія Пристая звернула увагу на серйозну проблему: в Україні бракує і фахівців, і обладнання для повноцінної реабілітації жінок після тяжких акушерських розривів анального сфінктера.
Йдеться про OASIS — акушерські травми третього та четвертого ступеня. При третьому ступені ушкоджується анальний сфінктер, а при четвертому розрив поширюється також на слизову прямої кишки. Це одна з найтяжчих травм тазового дна під час вагінальних пологів.
Такі розриви потребують правильної операції ще в першу добу. Хірург має максимально точно відновити волокна сфінктера та інші пошкоджені структури. Від якості первинного відновлення значною мірою залежить подальша функція.
Проблема в тому, що навіть добре проведена операція не завжди є завершенням лікування. М’язи тазового дна потребують реабілітації — так само, як м’язи ноги після складної травми. Без тренування й відновлення функції можуть залишатися порушеними.
Наслідки не завжди проявляються одразу. У молодої жінки інші м’язи можуть певний час частково компенсувати слабкість сфінктера. Через роки, особливо після 40 років або після менопаузи, компенсація може зменшитися і симптоми стають значно виразнішими.
Серед можливих проблем — нетримання газів або калу, тазовий і промежинний біль, нетримання сечі, відчуття повітря з піхви та формування нориць. Такі симптоми суттєво впливають на повсякденне життя, стосунки та психологічний стан.
Після операції реабілітація може включати роботу з фізичним терапевтом тазового дна, біологічний зворотний зв’язок, електростимуляцію та спеціальні вправи. План залежить від ступеня травми та того, які структури вдалося відновити.
В Україні, за словами лікарки, практично немає розвиненої мережі відділень фізичної терапії тазового дна. Саме тому пацієнткам іноді радять домашні міостимулятори або шукають окремих фахівців поза системною програмою.
Не меншою проблемою є відсутність повної статистики. Якщо система не знає, скільки жінок мають тяжкі розриви й які наслідки виникають через рік чи п’ять років, складно планувати необхідну кількість спеціалістів та реабілітаційних програм.
Лікарка наголошує, що навіть пізня реабілітація має сенс. Відновлення може бути не однаковим у всіх пацієнток, але відмова від допомоги через те, що після пологів уже минуло багато часу, не є правильною стратегією. Головне — перестати сприймати такі симптоми як те, що жінка «повинна терпіти після пологів».
Профілактика теж має значення, хоча повністю усунути ризик OASIS неможливо. Під час пологів акушерська команда оцінює положення плода, швидкість народження голівки, необхідність інструментальних втручань і стан промежини.
Після пологів жінкам важливо повідомляти про симптоми, які часто соромляться озвучувати. Нетримання газів, біль під час дефекації або статевого життя та відчуття слабкості тазового дна не повинні вважатися «нормальною ціною материнства».
Проблема реабілітації тазового дна виходить далеко за межі однієї спеціальності. Частині пацієнток одночасно потрібні проктолог, гінеколог, фізичний терапевт і психологічна підтримка. Саме мультидисциплінарний підхід дозволяє повертати не лише анатомію, а й нормальну якість життя.
https://lb.ua/health/2026/09/10/765108_duzhe_brakuie_terapevtiv.html
