3157
Реабілітація після онкологічного лікування може бути потрібна через слабкість, втрату м’язової маси, порушення рухливості після операцій, лімфедему, нейропатію після хіміотерапії та десятки інших наслідків. Проте нові дані НСЗУ показують, що онкопацієнти практично не представлені в державній системі реабілітації: у 2026 році їхня частка становила лише 0,38% від усіх пацієнтів, які отримували таку допомогу за договором із Національною службою здоров’я.
Усього в 2026 році реабілітаційні послуги за Програмою медичних гарантій отримали 315 277 людей. Серед них лише 1 190 мали злоякісне новоутворення як основний або супутній діагноз.
Із цих пацієнтів 553 проходили реабілітацію у стаціонарі, а 643 — амбулаторно. Частина людей могла отримати обидва типи допомоги, тому сума окремих груп може відрізнятися від кількості унікальних пацієнтів.
Для порівняння, у 2025 році реабілітаційною допомогою за держкошт скористалися 444 991 пацієнт, але лише 1 099 із них мали онкологічний діагноз. Це становило приблизно 0,25%.
Такі цифри не означають, що онкопацієнтам реабілітація не потрібна. Навпаки, після операцій на молочній залозі, легенях, органах черевної порожнини та інших втручань люди можуть потребувати відновлення рухливості, дихальної функції, сили й витривалості.
Після хіміотерапії нерідко виникають слабкість, периферична нейропатія, проблеми з балансом і різке зниження фізичної форми. Променева терапія теж може впливати на тканини й рухливість залежно від зони лікування.
Окремий напрям — лімфедема, наприклад після операцій із видаленням лімфатичних вузлів. Вона потребує спеціалізованого підходу, компресії, вправ і навчання пацієнта.
НСЗУ наголошує, що для онкопацієнтів немає жорсткого обмеження лише двома 14-денними циклами. Кількість і тривалість реабілітації визначає мультидисциплінарна команда за клінічними показаннями.
Проблема може бути не лише у формальних правилах, а й у маршрутизації. Якщо онколог не направляє людину на реабілітацію або сам пацієнт не знає, що така допомога доступна, потреба залишається невидимою для системи.
НСЗУ також не може точно оцінити, яку частину реальної потреби покриває Програма медичних гарантій, оскільки частина людей отримує послуги за власні кошти, через благодійні фонди або міжнародні програми. Однак частка менше одного відсотка показує, що доступ до онкореабілітації потребує окремої уваги.
Реабілітацію бажано починати не лише після завершення всього лікування. У деяких онкологічних програмах застосовують преабілітацію — підготовку до операції або інтенсивної терапії через вправи, харчову підтримку й роботу з диханням. Це може допомагати пацієнту краще перенести лікування.
Ще одна причина низької видимості онкореабілітації — розділення систем. Пацієнт може роками спостерігатися в онколога, але питання рухливості, втоми або набряку кінцівки залишаються поза межами основного лікування пухлини.
Для пацієнта практичний висновок простий: якщо після операції чи хіміотерапії з’явилися обмеження руху, слабкість, задишка або лімфедема, варто прямо запитати лікаря про направлення на реабілітацію. Такі симптоми не обов’язково потрібно «перетерпіти» до завершення лікування.
https://lb.ua/health/2026/09/10/765106_menshe_1_patsiientiv_sistemi.html
