1728
Росія різко збільшила морський експорт нафти, використовуючи високі світові ціни та дефіцит частини поставок із Близького Сходу. Зростання відвантажень дозволяє Москві збільшувати валютні надходження навіть попри санкції та регулярні атаки на російську енергетичну інфраструктуру.
Світовий нафтовий ринок залишається напруженим через кризу в Перській затоці, проблеми з судноплавством і пошкодження саудівської інфраструктури. Коли частина близькосхідної нафти випадає з ринку або стає складнішою для доставки, покупці активніше шукають альтернативні барелі.
Російські сорти нафти в таких умовах отримують додатковий попит. Москва продовжує відвантажувати сировину з Балтійського, Чорноморського та далекосхідного напрямків, використовуючи власний і так званий тіньовий танкерний флот.
Високі ціни мають для Кремля подвійний ефект. З одного боку, вони збільшують виручку від кожного проданого бареля. З іншого — дозволяють частково компенсувати дорожчу логістику, санкційні ризики та знижки, які російські компанії надають азійським покупцям.
Основними ринками залишаються Китай та Індія. Після різкого скорочення поставок до Європи саме ці країни стали головними покупцями російської сирої нафти, а Туреччина зберігає важливу роль у торгівлі нафтопродуктами.
Водночас російська нафтова галузь перебуває під значним тиском. Українські дрони регулярно атакують нафтопереробні заводи та термінали, через що частина внутрішніх потужностей зупиняється. Це іноді парадоксально збільшує доступний обсяг сирої нафти для експорту, якщо її неможливо переробити всередині країни.
Санкції проти танкерів також створюють додаткові проблеми. Частину суден уже виключено з нормального міжнародного страхування, тому експортерам доводиться використовувати складніші схеми перевезення, змінювати прапори та структури власності.
Попри це, високі глобальні ціни роблять такі операції економічно вигідними. Чим довше тримається дефіцит на Близькому Сході, тим більше Росія отримує можливостей продавати додаткові обсяги за вигіднішою ціною.
Для західних країн це створює складну дилему: санкції мають скорочувати доходи Москви, але глобальна нестача нафти сама по собі підтримує високі ціни й частково компенсує Кремлю ефект обмежень.
