2892
Амбулаторія села Коробівка на Черкащині розташована поруч із церквою і цвинтарем, тож місцеві жартують, що в одному дворі тут хрестять, лікують, відспівують і ховають. Завідувачка амбулаторії, сімейна лікарка Тетяна Пугач, каже, що тут вона і психолог, і кум, і сват, і брат.
Тетяна Пугач приїжджає до Коробівки двічі на тиждень, у понеділок і пʼятницю. В решту днів вона приймає в Золотоноші або виїжджає в інші села. Робота їй подобається, хоча з пацієнтами інколи буває складно.
Раніше було краще?
На запитання, чи подобається їй тутешня медицина, пані Галина відповідає, що не подобається: люди хворіють щодня, і захворіти можна в будь-який час. Сама вона стоїть у черзі до лікаря в напівтемному коридорі, адже в селі вимкнули електроенергію.
За її словами, раніше можна було прийти, зробити кардіограму й аналізи, а аптека була поруч. Тепер, на її думку, в лікарні немає ні аптеки, ні аналізів, ні кардіограми, ні світла.
Аптека у селі справді вже не працює, однак кардіограму роблять. З аналізів доступні тест-смужки на глюкозу і холестерин. Якщо потрібні уколи чи крапельниці, є два ліжка денного стаціонару. Ці послуги надають платно.
Колись у приміщенні амбулаторії була школа і садочок, а з початку 90-х тут лікують людей. Приміщення відремонтоване й зручне, але під час відключень світла не працює ноутбук, а разом із ним система, з якою працюють лікарі. Тому пацієнтів просять приходити після ввімкнення електроенергії.
Протягом тривалого часу лікар працював тут на постійній основі, і за десятки років люди звикли, що він завжди на місці. Пані Галина вважає, що зараз зв’язку з сімейним лікарем немає. Лікарка ж стверджує протилежне: вона на зв’язку і майже цілодобово.
Інша жінка з черги, Лідія Іванівна, підтримує односельчанку і каже, що раніше все було краще. За її словами, тепер ні померти, ні вилікуватися.
Двоє медиків на дві тисячі пацієнтів
Домантове, яке підпорядковане Новодмитрівській сільській громаді, розташоване за 13 кілометрів від Золотоноші. Тут лікарка Ольга Чистопалюк живе і працює з 2007 року. Мріяла стати педіатром із шести років, бо мама працювала медсестрою в дільничній лікарні. Але, за її словами, на початку двотисячних вступити в професію було непросто: без знайомств або 10 000 доларів молодий спеціаліст автоматично їхав у село чи на швидку допомогу. Спочатку вона хотіла лікувати дітей у Полтаві, але не склалося, і вона повернулася в рідне Домантове.
До 2022 року в лікарки було три медсестри. На початку повномасштабного вторгнення одну мобілізували, інша виїхала. Тепер на одного лікаря і одну медсестру тут припадає близько 2000 пацієнтів. За словами Ольги Чистопалюк, при нормі в середньому 20 осіб на приймальний день, а буває і 50, і 55. Серед пацієнтів є військові й переселенці, а також ті, хто не підписав декларацію саме з нею, але лікарка нікому не відмовляє.
Лікарка каже, що в останні роки в амбулаторії працюють лише двоє, бо ніхто не хоче йти працювати. Зарплата близько 20 тисяч гривень, за її словами, є однією з причин, чому лікарі не хочуть їхати в села. Держава виплачує молодим лікарям, які працевлаштовуються на селі, одноразову допомогу 200 тисяч гривень. Ольга Чистопалюк вважає, що цього недостатньо.
Раніше пацієнти сприймали її як людину, до якої можна звернутися і в будні, і у вихідні, а іноді приходили додому без запрошення. Коли лікарню в селі закрили, вона залишилася сама. Тоді син сказав їй: «Мамо, ми тебе не пам’ятаємо вдома, бо ти постійно була на роботі». Після цього лікарка переглянула ставлення до роботи й пояснює пацієнтам, що є робочі години.
