4301
Ахтем Сеітаблаєв готує до прокату нову стрічку «ГУР: Код “Сікора”» і паралельно озирається на фільми, які вже довели: українське кіно здатне збирати великі зали й значні касові суми. В інтерв’ю режисер говорив про успіх «Кіборгів», компроміси під час створення «Захара Беркута» та майбутнє індустрії під час війни.
«Кіборги» стали одним із найпомітніших українських фільмів останнього десятиліття. Стрічку подивилися близько 325 тисяч глядачів.
Касові збори картини оцінювали приблизно у 60–75 мільйонів гривень, а сама робота отримала «Золоту дзиґу» як найкращий фільм 2017 року.
Інший великий проєкт Сеітаблаєва — «Захар Беркут» — зібрав близько 35,5 мільйона гривень.
У 2020 році картина отримала три нагороди «Золотої дзиґи» — за роботу художника-постановника, дизайн костюмів і операторську роботу.
Тепер режисер працює з матеріалом іншого типу. «ГУР: Код “Сікора”» заснований на реальних подіях та історіях офіцерів Головного управління розвідки.
Знімальний період частково проходив в Іспанії, а сам Сеітаблаєв виконує головну роль офіцера ГУР, який бере участь у складній спецоперації.
За задумом авторів, картина має поєднати документальну достовірність із жанровою шпигунською драмою.
Сеітаблаєв наголошує, що українському кіно недостатньо бути лише «правильним» або важливим за темою. Воно має бути конкурентним, видовищним і професійним, аби глядач обирав його поруч із великими міжнародними релізами.
Досвід «Кіборгів» показав йому, що аудиторія готова дивитися складні воєнні історії, якщо вони розказані живою кіномовою.
Саме тому новий фільм про ГУР режисер розглядає не лише як патріотичний проєкт, а як повноцінний жанровий продукт.
Для Сеітаблаєва це також продовження довгої розмови про те, як українське кіно може бути одночасно масовим, історично важливим і комерційно життєздатним.
