4304
За десятиліття в Голлівуді Брюс Вілліс зіграв у десятках фільмів, але ставився до власної фільмографії далеко не однаково. Одні ролі він вважав майже ідеальними, а про інші говорив відверто: його там просто неправильно підібрали.
Особливо тепло актор ставився до «Міцного горішка» 1988 року.
На його думку, сила фільму полягала у тому, що головні герої не виглядали недосяжними суперлюдьми.
Джон Макклейн був звичайною людиною, яка потрапила у надзвичайні обставини, робила помилки, боялася й усе одно намагалася вижити.
Саме ця впізнаваність, вважав Вілліс, зробила історію близькою масовій аудиторії.
«Міцний горішок» започаткував цілу франшизу з п’яти фільмів і фактично сформував новий тип екшн-героя.
Зовсім інакше актор згадував «Багаття марнославства» 1990 року.
Картина мала гучний акторський склад — Том Генкс, Мелані Гріффіт, Морган Фрімен, Кім Кетролл і сам Вілліс, — але не виправдала очікувань.
Вілліс прямо говорив, що вважав себе невдалим вибором для своєї ролі.
На його думку, проблема була ширшою за один кастинг: у самій історії не було персонажа, за якого глядачеві хотілося б по-справжньому переживати.
При цьому актор не погоджувався з усією критикою фільму. Його дратувало, коли журналісти після прем’єри починали пояснювати, кого саме «треба було» запросити замість конкретних акторів.
Тож ставлення Вілліса до двох фільмів було майже протилежним: «Міцний горішок» він цінував за людяність, а «Багаття марнославства» вважав роботою, де і сам опинився не на своєму місці.
