4301
Археологи виявили в самому центрі Парижа 22-метровий фрагмент стародавньої оборонної споруди, який може нарешті допомогти вирішити давню суперечку про те, де саме розташовувалася Лютеція — галльське поселення, з якого згодом виріс Париж. Знахідку зробили у внутрішньому дворі лікарні Готель-Дье на острові Сіте, тобто саме там, де античні джерела традиційно розміщували укріплене місто паризіїв.
Конструкція лежала приблизно на чотириметровій глибині. Вона складена у класичній для галльських укріплень техніці: великі кам’яні блоки чергуються з перехресними дерев’яними балками, що створювали одночасно міцну та пружну оборонну стіну.
Радіовуглецеве датування деревини показало, що споруду звели в період між 200 та 10 роками до нашої ери. Це означає, що вона цілком могла існувати у I столітті до нашої ери, коли регіон опинився в центрі конфлікту між галльськими племенами та військами Юлія Цезаря.
До цього відкриття археологи не мали переконливих матеріальних доказів того, що на острові Сіте існувало велике галльське поселення. Основним письмовим джерелом були «Записки про Галльську війну» Цезаря, де згадувалася фортеця на острові посеред Сени.
Саме через нестачу археологічних знахідок багато дослідників вважали, що справжня Лютеція могла розташовуватися не на Сіте, а в сучасному Нантері на захід від Парижа. Там у 1990-х роках знайшли велике поселення залізної доби.
Нова стіна робить версію про острів значно переконливішою. Поруч археологи знайшли обгоріле насіння, рештки дерев’яної споруди зі слідами сильної пожежі та наконечник галльського списа.
Цей контекст може відповідати подіям 52 року до нашої ери, коли, за античними джерелами, галли спалили Лютецію під час протистояння з римськими військами під командуванням Тіта Лабієна.
Водночас археологи обережні: одна ділянка стіни ще не доводить остаточно, що вся Лютеція була зосереджена саме тут. Можливо, поселення мало кілька центрів або частина населення жила на обох берегах Сени.
Міністерство культури Франції вже назвало знахідку однією з найважливіших для розуміння галльського Парижа. Її цінність полягає не лише у віці, а й у тому, що вона безпосередньо пов’язує письмові античні описи з матеріальними рештками.
Через крихкість вапняку та обвугленого дерева споруду не можна просто залишити відкритою для публіки. Археологи планують виконати детальне 3D-сканування, а згодом створити реконструкцію фрагмента стіни для музейної експозиції.
