2840
Дитячі психологічні травми можуть впливати на психічне та фізичне здоров’я навіть через багато років, проте наслідки в дорослому віці в людей відрізняються. Нове дослідження за участю понад 5 тисяч людей показало, що теплі, емоційно близькі стосунки з матір’ю або з людиною, яка виконує материнську роль, можуть бути одним із чинників психологічної стійкості.
Як дитячий стрес може впливати на дорослих
Насильство в дитинстві може мати наслідки, які виходять далеко за межі безпосередніх переживань. Тривалий стрес здатен впливати на роботу нервової системи, механізми регуляції емоцій і фізіологічні реакції організму.
Коли дитина тривалий час перебуває в небезпечному або непередбачуваному середовищі, її організм може довго лишатися в стані підвищеної готовності до загрози. Системи стресової відповіді в короткій перспективі допомагають реагувати на небезпеку, однак постійне напруження створює додаткове навантаження на організм.
У науковій літературі накопичення фізіологічних наслідків повторюваного або хронічного стресу описують поняттям алостатичного навантаження. Досвід насильства в дитинстві пов’язують із підвищеним ризиком депресії, труднощів у міжособистісних стосунках, а також деяких серцево-судинних і метаболічних порушень. Водночас такі наслідки не є неминучими, тож дослідників цікавить психологічна стійкість, тобто здатність адаптуватися й підтримувати задовільне функціонування попри несприятливі події.
Що показало дослідження за участю понад 5 тисяч людей
Дослідження провела команда науковців під керівництвом Юйсяо Чжао зі Шанхайського центру психічного здоров’я та Медичної школи Шанхайського університету Цзяо Тун. Для аналізу використали дані американського довготривалого дослідження, у межах якого учасників спостерігали від підліткового до дорослого віку. Загалом до аналізу увійшли 5112 людей: на початку спостереження їм було від 11 до 21 року, а під час обстежень у дорослому віці — від 24 до 33 років.
Дослідники оцінювали три складові здоров’я: фізичну, психологічну та соціальну. Фізичний стан вимірювали через артеріальний тиск, частоту серцевих скорочень, окружність талії, індекс маси тіла та показники крові. Психологічний стан оцінювали за симптомами депресії, а соціальне функціонування, за рівнем освіти й доходів. Учасники також самостійно повідомляли, чи переживали до 18 років емоційне, фізичне або сексуальне насильство з боку людей, які про них піклувалися.
Найважливішим результатом стала пов’язаність між якістю стосунків із матір’ю та адаптацією після дитячого насильства. Учасники, які в підлітковому віці відчували емоційну близькість, тепло та задоволеність стосунками з матір’ю або материнською фігурою, частіше мали кращі психологічні та соціальні показники в дорослому житті. Водночас аналогічного захисного зв’язку не виявили для кількості часу, проведеного разом, чи частоти спілкування. Це дало підстави припустити, що для дитини важливішою може бути емоційна якість контакту, а не його тривалість.
Окремо дослідники звернули увагу на тривалість малорухливої поведінки. Підлітки, які більше часу проводили за телевізором, відео або комп’ютерними іграми, частіше належали до груп із гіршими показниками здоров’я та соціального функціонування в дорослому віці. Частота занять спортом такого самого захисного зв’язку не продемонструвала. Проте дослідження не довело, що саме перегляд або ігри безпосередньо погіршують наслідки травми: поведінка могла відображати психологічні труднощі чи особливості сімейного середовища.
Також виявили, що учасники з родин із нижчими доходами частіше потрапляли до груп із гіршими результатами в дорослому віці. Особливо несприятливим було поєднання помірного рівня насильства із значним фінансовим напруженням у родині. Автори припускають, що економічні труднощі можуть посилювати вплив інших несприятливих обставин, зокрема обмежувати доступ до підтримки.
Дослідники наголошують і на обмеженнях роботи. Інформацію про насильство збирали ретроспективно, тож дорослі учасники згадували події, що відбулися до їхнього 18-річчя, а такі спогади можуть бути неповними. Точного часу насильства дослідники не знали, тому не можна встановити, чи теплі стосунки з матір’ю існували до травми, чи сформувалися після неї. Крім того, невідомо, чи збережуться виявлені закономірності в середньому та старшому віці, а роль батька, інших родичів чи значущих дорослих окремо не оцінювали.
Результати не варто перетворювати на універсальні поради про кількість спільного часу чи проявів уваги. Вони також не означають, що лише мати здатна забезпечити підтримку, і не гарантують, що теплі стосунки вбережуть від наслідків травми. Дитяче насильство насамперед потребує припинення небезпеки, захисту дитини та доступу до належної допомоги. Якщо джерелом насильства є сама мати або інший близький дорослий, вимога зберігати чи відновлювати таку близькість може бути недоречною і небезпечною. У цьому випадку підтримку можуть забезпечити інші надійні дорослі та фахівці, а результати дослідження не замінюють професійну психологічну допомогу.
Джерело: stan.space
