2869
Люди, які втратили зір від народження або в ранньому дитинстві, не обов’язково мають гостріший слух. Нове дослідження показало, що вони не краще за зрячих розпізнають тихі звуки на тлі шуму, однак мають перевагу у визначенні того, чи став наступний звук вищим або нижчим за попередній.
Внутрішнє вухо не виявилося чутливішим
Роботу очолила Вун Джу Парк зі Школи психології Технологічного інституту Джорджії разом із колегами з Вашингтонського університету. До участі залучили дев’ятьох дорослих, які були незрячими від народження або втратили зір протягом перших двох років життя, а також 18 зрячих добровольців. Результати опублікували в журналі Journal of Neuroscience.
Кожному незрячому учаснику підібрали двох зрячих приблизно того самого віку з подібним досвідом музичних занять, адже музична практика сама по собі може впливати на здатність розрізняти звуки. Спершу перевірили, наскільки добре учасники чують тихі тони. Результати обох груп практично не відрізнялися.
Далі науковці зосередилися на завитці, частині внутрішнього вуха, яка допомагає розділяти звуки за частотою. Учасникам відтворювали два короткі фрагменти шуму, один з яких містив прихований тон частотою 1200 герців. Потрібно було визначити, у якому саме фрагменті він звучав. Шум поступово змінювали так, щоб навколо частоти тону утворювався проміжок різної ширини. За тим, наскільки добре люди розпізнавали сигнал, оцінювали здатність внутрішнього вуха розділяти близькі частоти.
Після тренувальних спроб і двох великих серій тестів незрячі та зрячі учасники показали майже однакові результати. Отже, перевага незрячих не пояснювалася просто чутливішим слуховим апаратом.
Мозок стабільніше розпізнає однакові звуки
В іншому завданні учасники слухали два послідовні короткі тони й визначали, чи підвищилася їхня висота, чи знизилася. Саме тут незрячі добровольці показали кращі результати. Перевага була помітнішою, коли різниця між тонами була більшою, а самі звуки тривали довше.
Щоб з’ясувати причину, дослідники створили математичну модель обробки звуків мозком. Вона враховувала два параметри: налаштування нейронних систем на певну частоту та внутрішній шум, тобто мінливість реакції мозку навіть на повторне відтворення того самого звуку. Модель показала, що налаштування на частоти в обох групах були приблизно однаковими, а внутрішній шум у незрячих учасників виявився нижчим. Іншими словами, їхній мозок реагував на однаковий тон послідовніше, що допомагало точніше порівнювати звуки.
Дослідники також виявили зв’язок між тривалістю музичних занять і стабільністю сприйняття. Люди з більшим досвідом музичного навчання мали нижчий рівень внутрішнього шуму незалежно від того, були вони зрячими чи незрячими. Водночас музична практика не пояснила перевагу людей із ранньою сліпотою повністю: зв’язок між відсутністю зору та стабільнішою обробкою звуків зберігався й після врахування музичного досвіду. Отже, обидва чинники можуть окремо впливати на точність сприйняття висоти звуків. Дослідження, однак, не встановлює, чи є причиною саме відсутність зору, чи багаторічна звичка покладатися на слух у повсякденному житті.
Автори наголошують, що внутрішній шум у їхній моделі є не прямим записом активності окремих нейронів, а математичною оцінкою того, наскільки нестабільними бувають відповіді людини під час повторних спроб. Поки що невідомо, який механізм забезпечує таку послідовність: це може бути навчання мозку відокремлювати важливі сигнали від зайвих або точніша синхронізація нервових процесів. Вибірка була невеликою, а завдання порівняно простими, тож результати не доводять, що незрячі люди мають кращий слух у всіх ситуаціях. Робота пропонує інше пояснення: точність сприйняття може залежати від того, наскільки стабільно мозок розпізнає один і той самий сигнал, і ця особливість, схоже, може розвиватися завдяки досвіду та навчанню.
Джерело: portaltele.com.ua
