1614
Сонячна система не стоїть на одному місці: разом із Сонцем вона обертається навколо центру Чумацького Шляху й протягом мільярдів років проходить через зовсім різні міжзоряні середовища. Нове моделювання NASA показало, що лише за останні кілька мільйонів років геліосфера щонайменше тричі могла занурюватися в особливо холодні й щільні хмари газу та пилу. Такі зустрічі здатні стискати захисну бульбашку сонячного вітру і, можливо, впливати на умови біля Землі.
Геліосфера — це величезна область навколо Сонця, заповнена сонячним вітром. Вона працює як частковий щит від міжзоряного середовища й частини високоенергетичних частинок.
Її розмір не є постійним. Якщо Сонячна система входить у густішу міжзоряну хмару, зовнішній тиск зростає й межа геліосфери може сильно наблизитися до Сонця.
Команда NASA SHIELD реконструювала шлях Сонця крізь локальне оточення Чумацького Шляху. Моделі вказують щонайменше на три проходження через холодні газові структури за останні кілька мільйонів років.
У найекстремальніших сценаріях геліосфера могла стискатися настільки, що міжзоряний матеріал легше досягав внутрішньої Сонячної системи.
Дослідники цікавляться можливими зв’язками таких епізодів із кліматичними змінами на Землі. Це не означає, що знайдено просту схему «галактична хмара викликала льодовиковий період», але міжзоряні умови тепер можна включати до моделей довготривалої еволюції планети.
Друга частина роботи стосується набагато давнішої Землі та парадоксу слабкого молодого Сонця. Кілька мільярдів років тому наша зоря світила слабше, ніж сьогодні, тому Земля за простими розрахунками мала б бути повністю замерзлою.
Одне з можливих пояснень NASA шукає в поведінці молодих сонцеподібних зір. Дані Kepler показують, що такі зорі регулярно переживають надпотужні спалахи й викидають потоки високоенергетичних частинок.
Якщо молоде Сонце поводилося так само, протонні бомбардування ранньої атмосфери могли запускати хімічні реакції, які створювали сильні парникові гази.
У лабораторному експерименті команда відтворила приблизну суміш ранньої атмосфери — азот, аміак, вуглекислий газ і чадний газ — та опромінювала її протонами.
Серед продуктів реакції утворювався закис азоту, парниковий газ із дуже сильним ефектом. Це могло допомагати компенсувати слабшу світність молодого Сонця.
Обидві роботи поєднує одна ідея: клімат Землі формувався не лише внутрішніми процесами планети. На нього протягом геологічної історії могли впливати й зміни самої зорі та середовища, через яке рухається Сонячна система.
https://phys.org/news/2026-08-sun-galactic-journey-superflare-youth.html
