1097
Препарати класу GLP-1, які часто застосовують для лікування діабету 2 типу й ожиріння, можуть бути пов’язані з помірним підвищенням ризику випадіння волосся. До такого висновку дійшло масштабне дослідження, опубліковане в журналі The BMJ 22 липня 2026 року. До цього класу належать семаглутид (відомий під назвами Ozempic і Wegovy) і тирзепатид (Mounjaro та Zepbound).
Науковці з’ясували, що дорослі з діабетом 2 типу, які приймали агоністи рецепторів GLP-1, стикалися з алопецією частіше, ніж пацієнти на двох інших поширених типах протидіабетичних ліків. Хоча відносне зростання ризику було значущим, дослідники наголошують: абсолютний ризик випадіння волосся залишається низьким. Утім, знання про такий можливий побічний ефект допоможе пацієнтам і лікарям ухвалювати рішення про лікування більш усвідомлено.
Випадіння волосся й раніше згадували як можливий побічний ефект GLP-1, особливо для препаратів із семаглутидом чи тирзепатидом. Проте прямих порівнянь ризику з іншими ліками від діабету бракувало. Щоб заповнити цю прогалину, дослідники проаналізували електронні медичні записи системи Penn Medicine Університету Пенсильванії й порівняли частоту алопеції серед пацієнтів, які починали лікування агоністами GLP-1, інгібіторами SGLT-2 або інгібіторами DPP-4.
Аналіз охопив пацієнтів, яких лікували з січня 2019 по вересень 2024 року. Одне порівняння включало 12 004 особи на GLP-1 і 15 221 — на інгібіторах SGLT-2; інше — 11 964 користувачі GLP-1 і 11 233 — на інгібіторах DPP-4. Групи спершу відрізнялися: пацієнти на GLP-1 були молодшими (у середньому 58 років проти 65–67) і мали вищий індекс маси тіла. Тому науковці скоригували результати з урахуванням віку, статі, етнічної належності, супутніх хвороб, інших ліків та ІМТ.
Після цих поправок застосування GLP-1 було пов’язане з на 37% вищим ризиком алопеції порівняно з інгібіторами SGLT-2 (6,91 проти 5,04 випадку на 1000 людино-років) і на 68% вищим порівняно з інгібіторами DPP-4 (6,53 проти 3,89). Важливо, що зв’язок стосувався лише нерубцевої алопеції — форми, за якої волосяні фолікули залишаються неушкодженими, а отже, зберігається можливість відростання волосся.
Дослідження не встановило, чому саме GLP-1-препарати можуть бути пов’язані з випадінням волосся, але автори назвали кілька ймовірних пояснень. Швидка втрата ваги — добре відома причина посиленого випадіння волосся. Вона ж може спричиняти дефіцит заліза чи цинку, які порушують нормальний цикл росту волосся. Свою роль можуть відігравати й гормональні зміни, пов’язані зі схудненням або лікуванням, — але для з’ясування механізмів потрібні додаткові дослідження.
Автори визнають і обмеження роботи. Наявні медичні записи не давали достатньо деталей, щоб оцінити тяжкість, поширеність чи тривалість алопеції, а також чи відростало волосся після припинення прийому ліків. Оскільки дослідження спостережне, воно не може довести, що GLP-1 напряму спричиняють випадіння волосся. Попри це науковці описують роботу як ретельну, засновану на якісних даних великої й репрезентативної групи пацієнтів: вона перетворює поодинокі анекдотичні сигнали на більш систематичні докази, які варто враховувати в клінічній практиці.
