2855
Після чотирьох років повномасштабного вторгнення тривога очікування, за словами Наталії Гаріної, є цілком закономірною реакцією на загрози. Нервова система людини навчилася не лише чекати на небезпеку, а й працювати на випередження та передбачати її. Проблема виникає тоді, коли побутова підготовка до зими непомітно переростає в постійне проживання майбутньої катастрофи.
Дія замість безкінечного страху
Психотерапевтка пояснює, що людина може мати електрику, тепло та воду, але психологічно вже перебувати у суцільному блекауті. Вона десятки разів на день перевіряє новини, вивчає тривожні прогнози, безкінечно прокручує найгірші сценарії та скуповує речі, однак усе одно не почувається достатньо захищеною.
У такий момент, за її словами, критично важливо розрізняти два різні поняття: підготуватися і боятися. Підготовка має чіткий завершальний етап. Можна перевірити павербанки, продумати запас води, альтернативне освітлення, тепло, зв’язок і необхідні ліки, домовитися з близькими про план дій. Коли все, що залежить від вас, зроблено, можна повернутися до сьогоднішнього життя. Тривога ж не має завершення: вона постійно питає, чи цього достатньо і чи не буде ще гірше.
Тому в умовах тривалої небезпеки не варто намагатися досягти абсолютного відчуття безпеки, адже війна його просто не дає. Реалістичніша мета — повернути собі відчуття керованості власним життям. Для цього психотерапевтка радить поділити щоденну реальність на три частини:
Що відбувається зараз — ця частина потребує вашої безпосередньої уваги.
До чого я можу підготуватися — тут потрібні конкретні й практичні дії.
На що я не маю жодного впливу — із цим потрібно вміти витримувати невизначеність.
Варто усвідомлювати, на що ви справді не можете вплинути: на обстріли, на швидкість роботи енергетиків чи стан електромереж. За одну ніч неможливо розбагатіти настільки, щоб купити власну електростанцію чи ПВО. Тому варто окреслити собі умовну «стелю»: що я можу зробити тут і зараз, а що — протягом тижня чи місяця. Все інше не входить до моєї компетенції.
Жити зараз — не легковажність
Ще одне ключове правило збереження психологічної стійкості — не відкладати власне життя до моменту, коли навколо стане абсолютно безпечно.
Гаріна перелічує, що саме можна робити попри війну: зустрічатися з друзями, купувати квитки, планувати навчання, закохуватися, святкувати дні народження, пити каву на терасі та будувати професійні плани. За її словами, це не легковажність і не заперечення реальності, а спосіб не дати війні заповнити весь внутрішній простір.
Психіка, наголошує експертка, потребує не лише інструментів для переживання чергової тривоги. Їй необхідні щоденні наочні докази того, що в паузах між тривогами триває повноцінне життя.
Найважливішою підготовкою до цієї зими, за словами психотерапевтки, є не лише заряджені павербанки та закуплені свічки, а щира домовленість із самим собою: готуватися до складного періоду конкретними діями, але не проживати його емоційно наперед. Майбутня зима ще не настала, а сьогоднішній день уже триває.
Джерело: wave.rbc.ua
