1061
Наші очі справді можуть видавати те, що відбувається в голові, але це більше цікавить нейробіологів, ніж детективів. Команда з Університету Цукуба в Японії показала, що зіниці по-різному реагують на внутрішнє мовлення та промову вголос. За даними дослідження, описаного в журналі iScience і переказаного виданням Popular Science, ці тонкі зміни можуть допомогти краще розуміти, як формується мова та як працює «внутрішній голос».
Як перевіряли внутрішнє мовлення
Щоб дослідити зв’язок між думками та рухами зіниць, науковці залучили кілька десятків добровольців. Спершу учасників просили просто розслабитися й ні про що конкретне не думати — це був контрольний стан спокою.
Потім їм давали серію простих завдань на рахунок:
- послідовний рахунок: 1, 2, 3…;
- рахунок у форматі «число + об’єкт»: один пес, два пси…;
- рахунок через інтервали: 1, 3, 5… тощо.
Кожне завдання учасники виконували у двох варіантах — мовчки про себе та вголос. У всіх фазах експерименту дослідники уважно фіксували, як змінюється діаметр зіниць.
Що відбувається із зіницями під час різних видів рахунку
Отримані зміни були дуже тонкими, але закономірними. Під час усіх завдань, коли учасники рахували вголос, їхні зіниці розширювалися. Це вказує на підвищення рівня збудження мозку та загальної активації організму під час промови.
Коли ж рахунок відбувався лише подумки, картина виявилася складнішою:
- при тихому послідовному рахунку (1, 2, 3…) зіниці звужувалися;
- при рахунку через інтервали (1, 3, 5…) — навпаки, розширювалися;
- при поєднанні числа з об’єктом (один пес, два пси…) розміри зіниць майже не змінювалися.
У всіх випадках внутрішнього мовлення зміни діаметра зіниць були меншими, ніж під час промови вголос.
Автори роботи підсумували, що їхні результати не підтверджують початкове припущення: внутрішнє мовлення не викликає таких самих реакцій зіниць, як і вимова тих самих слів уголос. У трьох експериментах промова вголос стабільно супроводжувалася розширенням зіниць, тоді як внутрішнє мовлення — ні.
Що це говорить про наш «внутрішній голос»
Такі дані свідчать, що внутрішнє мовлення — це не просто «беззвучна копія» звичайної мови. Воно пов’язане з нижчим рівнем загального збудження мозку, ніж промова вголос, і по-різному навантажує когнітивні ресурси залежно від типу завдання.
Якщо ці висновки підтвердяться подальшими дослідженнями, вимірювання реакцій зіниць може стати корисним інструментом для оцінки внутрішньої мови та мислення. Зокрема, це може допомогти вивчати мовний розвиток у немовлят і маленьких дітей, які ще не здатні докладно описати свої відчуття й думки дорослим.
Поки що робота японських учених показує головне: навіть коли ми мовчимо, мозок і очі продовжують «розмовляти» між собою, залишаючи ледь помітні, але вимірювані сліди наших думок.
Розширення зіниць виявляє, як саме ми рахуємо подумки з’явилася спочатку на Цікавості.
