Європейські ліси мільйони років були відкритими мозаїчними ландшафтами

Однак команда під керівництвом університету Орхуса (Aarhus University) показала, що цей образ не відповідає більшій частині геологічної історії континенту. Замість суцільних лісів Європа здебільшого була мозаїкою середовищ: ділянок із розрідженими деревами, чагарниками, трав’янистими галявинами та квітучими луками, які безперервно змінювалися в часі й просторі.

За словами провідного автора роботи, професора Єнса-Крістіана Свеннінга (Jens-Christian Svenning), нинішні програми заліснення, зокрема в Данії, де субсидії надаються переважно за посадку щільних лісів, можуть шкодити біорізноманіттю та суперечити умовам, у яких європейські види еволюціонували мільйони років.

Як вивчали 23 мільйони років історії

На відміну від багатьох попередніх робіт, що зосереджувалися на відносно недавніх періодах, це дослідження охопило проміжок від початку міоцену — приблизно 23 мільйони років тому — і до доіндустріальної епохи. Палеоекологи використали цілу низку різних «проксі» — непрямих свідчень давніх екосистем.

До аналізу ввійшли:

• скам’янілий пилок і більші рештки рослин;
• вугільні частинки від давніх лісових пожеж;
• хімічні сигнатури в зубах і кістках травоїдних тварин, які відображають їхній раціон;
• рештки комах та ссавців;
• стара екологічна ДНК із донних відкладів.

Екологічна ДНК — це генетичний матеріал, що залишається в ґрунті, осадах чи воді й дозволяє виявити види, які колись жили в певному місці. Поєднавши такі різні джерела, дослідники змогли не лише описати типи рослинності, а й простежити, як екосистеми змінювалися та як їх формували тварини.

Аспірант ЕКОNOVO Шимон Чижевський (Szymon Czyżewski), провідний автор статті, пояснює: окремий тип даних показує лише частину картини, але разом вони дозволяють з’ясувати, чи домінували суцільні ліси, відкриті степи або їхні комбінації. Об’єднання даних від міоцену до доіндустріального часу дало змогу значно надійніше оцінити роль великих травоїдних тварин і довготривалі зміни рослинності, ніж дослідження, що спиралися на один метод.

Усі лінії доказів вказують на сталу картину: протягом більш як 20 мільйонів років Європа переважно була строкатим поєднанням лісу й відкритого простору, а не «суцільною зеленою стіною». Важливо, що такі мозаїчні ландшафти існували як за помірного клімату, подібного до сучасного, так і в тепліші та холодніші періоди.

Слони, носороги й бізони як архітектори ландшафтів

Одна з ключових знахідок стосується ролі великих травоїдних. Давня Європа була домом для слонів, носорогів, тарпанів, турів, бізонів та інших великих ссавців. Пастячись, поїдаючи молоді дерева й кущі та розриваючи ґрунт, ці тварини не дозволяли лісу повністю закривати простір. Вони створювали вільні від густої тіні ділянки, де могли рости трави й квітучі рослини.

Такі постійні порушення рослинного покриву підтримували різноманіття середовищ — від затінених ділянок до освітлених галявин — і, відповідно, багато видів, пристосованих до різних умов. Нині ж більшість цих великих травоїдних у Європі зникла або сильно скоротилася в чисельності, а традиційне екстенсивне випасання худоби, яке частково відтворювало їхню роль, різко зменшилося за останнє століття.

За словами Чижевського, саме впродовж останніх приблизно ста років відбулася одна з найрізкіших змін: ландшафти перестали системно піддаватись випасу, й це сильно змінило розвиток рослинності. Це допомагає пояснити, чому сучасні європейські екосистеми так не схожі на давні.

Квітучі ліси й «аграрні» види, старші за сільське господарство

Робота пропонує й інше бачення історії багатьох знайомих видів. Птахів на кшталт жайворонків або галок, а також ссавців, як-от європейський хом’як, часто вважають типовими мешканцями аграрних ландшафтів. Однак дослідники вважають, що їхні еволюційні корені тягнуться ще до доісторичних напіввідкритих лісів і луків, задовго до появи сучасного землеробства.

Подібна історія й у диких маків: сьогодні ми звикли бачити їх у полях, та вони добре почувались і в давніх лісах, де великі травоїдні вибивали прогалини в рослинному покриві. Отже, різке розділення між «лісом» і «відкритими середовищами», яке часто лежить в основі сучасної охорони природи, погано відбиває реальний минулий стан європейської природи, де дерева, чагарники, луки й великі тварини утворювали єдину взаємопов’язану систему.

Чому масова посадка лісів не завжди корисна

Результати дослідження з’являються на тлі масштабних програм заліснення в Європі, покликаних поглинати вуглекислий газ, боротися зі зміною клімату та відновлювати біорізноманіття. Автори не заперечують, що ліси важливі, але попереджають: перетворення великих площ на одноманітні щільні насадження може виявитися хибною стратегією, якщо мета — саме відновлення природних, еволюційно звичних для видів екосистем.

Багато європейських видів формувалися в умовах, де поєднувалися дерева та відкриті простори. Якщо такі мозаїчні ландшафти замінити на суцільний закритий ліс, частина середовищ проживання просто зникне. Тому автори роботи пропонують змістити фокус від «якомога більше дерев» до підтримки різноманітних ландшафтів: відкритих і напіввідкритих луків, розріджених лісів, ділянок із природним випасом.

Професор Свеннінг підсумовує, що відновлення має зосереджуватися на створенні й підтримці мозаїки лісів та відкритих середовищ, у тому числі через повернення у ландшафти великих травоїдних, які живуть максимально природно. Дослідження доповнює зростаючий масив робіт цієї наукової групи, що підкреслюють недооцінену роль великих тварин у формуванні європейських екосистем.

Загалом отримана картина суперечить поширеному образу Європи як суцільного темного пралісу. Мільйони років даних свідчать: континент був значно світлішим, відкритішим і різноманітнішим. Аби справді підтримати біорізноманіття, може виявитися важливішим не просто садити більше дерев, а відтворювати складний баланс між лісами, луками й дикими травоїдними, який визначав європейську природу впродовж геологічної історії.

Європейські ліси мільйони років були відкритими мозаїчними ландшафтами з’явилася спочатку на Цікавості.

cikavosti.com