2869
Звичайна айва приваблює великими плодами, тоді як японська цінується за декоративність і насичений аромат невеликого врожаю. Обидві рослини належать до родини Розових (Rosaceae) і радують красивим цвітінням та ароматними плодами в саду. Однак вони відрізняються зовнішнім виглядом, врожайністю, складом плодів, стійкістю до захворювань і вимогами до вирощування.
Чим відрізняються звичайна та японська айва
Головна зовнішня відмінність полягає у формі та розмірах рослин. Звичайна айва зазвичай росте у вигляді невеликого дерева заввишки близько 3–5 метрів, хоча іноді набуває форми високого чагарнику. Японська айва значно компактніша: це розлогий кущ із вигнутими гілками, який нерідко використовують для оформлення садових доріжок, живих огорож і декоративних композицій.
Розрізнити види можна й за цвітінням. У звичайної айви квітки переважно білі або ніжно-рожеві, схожі на яблуневі. Японський різновид виглядає яскравіше: навесні його гілки вкриваються червоними, помаранчевими та іншими насиченими за забарвленням квітками.
Урожай також помітно відрізняється. Звичайна айва утворює великі яблукоподібні або грушоподібні плоди, поверхня яких залежно від сорту може бути вкрита характерним оксамитовим пушком. Японська айва має дрібніший врожай: її плоди гладкі, з щільною м’якоттю та дуже інтенсивним запахом, який добре зберігається в заготовках.
Відмінності стосуються й хімічного складу. За наведеними даними, у 100 г звичайної айви міститься приблизно 55–92 мг вітаміну С, тоді як у японській – близько 15–25 мг. Отже, звичайна айва може бути багатшим джерелом аскорбінової кислоти, однак показники залежать від сорту, стиглості плодів та умов вирощування.
Вирощування, захворювання та врожай
За невибагливістю японська айва зазвичай випереджає свою великоплідну родичку. Чагарник не вимагає складного догляду, добре переносить формувальну обрізку і підходить навіть для невеликих ділянок. Звичайна айва потребує уважнішого ставлення до місця посадки: важливо забезпечити достатнє освітлення, відповідний ґрунт і захист від несприятливих погодних факторів.
Для обох культур необхідне сонячне, бажано захищене від сильних вітрів місце. Японська айва віддає перевагу родючому, багатому на гумус ґрунту з помірною вологістю та кислотністю близько pH 6–7, а ділянки з тривалим застоєм води їй не підходять. Звичайна айва також потребує добре освітленого місця, а при підготовці ґрунту важливі хороший дренаж і склад ґрунту.
Обидві культури потребують періодичного видалення сухих і пошкоджених гілок. Проріджування крони покращує доступ світла та допомагає підтримувати здоров’я рослини.
Однією з головних проблем звичайної айви стають поворотні заморозки: якщо похолодання збігається з цвітінням, квітки можуть постраждати, а це позначиться на кількості плодів. За підвищеної вологості та теплої погоди рослина може уражатися паршею, бурою гниллю та плямистістю листя, тому важливо стежити за кроною. Японська айва вважається стійкішою культурою і зазвичай менш схильна до поширених захворювань.
Звичайна айва зазвичай починає плодоносити через 3–5 років після посадки. Доросле дерево за сприятливого догляду здатне давати кілька десятків кілограмів врожаю, чого вистачає для значної кількості варення, джемів і компотів. Свіжі плоди звичайної айви досить тверді й терпкі, тому їх найчастіше використовують після термічної обробки. Японську айву також переважно переробляють, додаючи в сиропи, варення та компоти.
Вибір залежить від площі ділянки, кліматичних умов і цілей вирощування. Японська айва підійде тим, хто шукає компактний декоративний чагарник з яскравим цвітінням і порівняно простим доглядом. Звичайну варто обрати заради великого врожаю, хоча вона вимагає ретельнішого підбору місця. Якщо розміри ділянки дозволяють, обидві культури можна вирощувати разом: японська айва прикрасить сад весняним цвітінням, а звичайна порадує великими плодами восени.
Джерело: agronews.ua
