3434
Червоний, жовтий, зелений і синій ми сприймаємо як особливі «чисті» кольори, тоді як помаранчевий легко уявляється сумішшю червоного й жовтого, а фіолетовий — синього й червоного. Чому саме ці чотири відтінки отримали привілейований статус у людському сприйнятті, науковці сперечаються ще з XIX століття. Нове дослідження шукає відповідь не лише в оці чи мозку, а у статистиці кольорів природного світу.
Ще німецький фізіолог Евальд Герінг у XIX столітті запропонував теорію опонентних кольорів. За нею зорова система організовує сприйняття навколо пар червоний–зелений і синій–жовтий. Пізніше нейрофізіологія підтвердила, що в зорових шляхах справді існують механізми порівняння сигналів від різних типів фоторецепторів.
Проте залишалася загадка: чому психологічно «унікальними» здаються саме ці конкретні чотири кольори? Три типи колбочок у людському оці реагують на короткі, середні та довгі хвилі світла, але їхні спектральні характеристики самі по собі не дають простого пояснення набору червоний–жовтий–зелений–синій.
Дослідники з Каліфорнійського університету в Берклі проаналізували понад 500 зображень природних сцен. Комп’ютерна модель імітувала, як ці зображення активують три типи колбочок людського ока, після чого вчені шукали статистичні закономірності в сигналах.
Виявилося, що структура кольорів у природному середовищі може природним чином створювати особливі напрямки в колірному просторі, близькі до тих відтінків, які люди описують як «чисті». Іншими словами, зорова система могла еволюційно пристосуватися до статистики світла, яке найчастіше зустрічається у реальних природних сценах.
Це не означає, що культура не має значення. Мови по-різному поділяють колірний спектр на названі категорії, а межі між відтінками можуть залежати від досвіду. Але базові механізми зору формувалися задовго до появи сучасних мов, тому природне середовище могло задати фундамент, на якому пізніше будувалося культурне сприйняття кольору.
Автори не вважають загадку остаточно закритою. Новий результат радше пропонує міст між фізикою світла, статистикою природних сцен та нейрофізіологією. Якщо подальші експерименти підтвердять модель, відповідь на питання про «особливі» кольори виявиться пов’язаною не з одним рецептором або нейроном, а з тим, як мозок протягом еволюції навчився стискати величезний потік візуальної інформації до зручної системи координат.
https://www.sciencealert.com/heres-why-everything-you-see-is-a-mix-of-red-yellow-green-and-blue
