1657
Новий вражаючий знімок космічного телескопа NASA Hubble пропонує погляд «з першого ряду» на одні з найактивніших «зоряних ясел» Всесвіту. Яскраві сині й білі зорі виблискують на тлі багряних хмар водневого газу, створюючи сцену, що нагадує феєрверк крізь дим. На фото — LH 95, велика ділянка зореутворення всередині Великої Магелланової Хмари, карликової галактики, що обертається навколо Чумацького Шляху.
Цей регіон містить і щойно народжувані маломасивні зорі, і масивні блакитні гіганти. Найяскравіші сині зорі LH 95 є водночас найпотужнішими: кожна має щонайменше втричі більшу масу за Сонце й заливає околиці інтенсивним ультрафіолетовим випромінюванням, викидаючи потужні зоряні вітри. Ці енергійні сили нагрівають водневий газ і поступово «ліплять» туманність, надаючи їй ефектного вигляду. Щільні смуги пилу виділяються темними філаментами, бо достатньо густі, щоб опиратися розмиванню.
Кольори на знімку відповідають конкретним довжинам хвиль світла, а не тому, що побачило б людське око. Синій підкреслює коротші видимі хвилі, а червоний поєднує довші видимі з частиною ближнього інфрачервоного. Багряне сяйво туманності походить від випромінювання водню-альфа — характерної ознаки того, що зорі активно формуються. Саме це світло дозволяє астрономам виявляти наймолодші зорі, приховані всередині газу.
Спостереження Hubble розкрили тисячі зір, що розвиваються й досі втягують матеріал із навколишніх дисків газу й пилу, які їх породили. Дослідники ідентифікували близько 2500 зір, що набрали майже всю потрібну масу, але ще не розпочали ядерного синтезу. Ці об’єкти, звані зорями до головної послідовності, утворилися з хмар газу, що колапсують, і продовжують стискатися під власною гравітацією. Щойно їхні ядра стануть достатньо гарячими й щільними, спалахне синтез водню, перетворивши їх на повноцінні зорі.
Вивчення цієї величезної популяції молодих зір дало нове розуміння того, як зорі дорослішають. Спостереження підтвердили, що темп акреції молодої зорі — швидкість, з якою вона збирає матеріал, — природно сповільнюється з віком. Водночас дослідження показало, що цей процес може тривати кілька мільйонів років, довше, ніж припускали деякі раніші оцінки. Це допомагає краще зрозуміти, як зорі добудовують свою фінальну масу й як еволюціонують диски навколо них, перш ніж зрештою зникнути.
LH 95 виробляє зорі не одним сплеском, а впродовж тривалого періоду, тож у ньому пліч-о-пліч живуть кілька поколінь. Особливо вирізняється одна зоря — найбільш масивна в регіоні, що містить приблизно 60–70 мас Сонця. Попри величезний розмір, вона приблизно на мільйон років молодша за більшість сусідів, вік яких оцінюють приблизно у 4 мільйони років. Такі масивні зорі швидко спалюють паливо й зрештою завершать життя вибухами наднових, «засіваючи» майбутні покоління зір важкими елементами.
LH 95 дає науковцям виняткову нагоду вивчати народження зір, бо він і відносно близький, і менш затулений пилом, ніж подібні ділянки в Чумацькому Шляху. Це дозволяє спостерігати тисячі зір, що розвиваються, на різних стадіях в одному «космічному сусідстві». Понад 30 років Hubble перетворює наше розуміння Всесвіту такими відкриттями, а нині його доповнює інфрачервоний James Webb, і невдовзі — телескоп Ненсі Ґрейс Роман.
