696
Жоржини й гладіолуси часто викопують одного дня, за компанію, і саме через це половина посадкового матеріалу не доживає до весни. Культури різні: у гладіолуса бульбоцибулина визріває під землею ще довго після цвітіння, а жоржина, навпаки, чекає першого заморозку. Помилка на тиждень-два в обидва боки коштує сорту.
Другий чинник — сушіння. У погребі гине не так багато бульб, як може здатися; більшість утрат закладається в перші два тижні після викопування, коли матеріал або не досушили, або пересушили.
Гладіолуси: рахуємо дні від цвітіння
Бульбоцибулину викопують не раніше ніж через 35-40 днів після зрізання квітконоса, а якщо суцвіття не зрізали — через 45-50 днів після кінця цвітіння. За цей час формується нова заміщувальна цибулина й наростають дітки. У більшості областей України роботи припадають на другу половину вересня — першу декаду жовтня, на півдні можна тягнути до середини жовтня, але завжди до серйозних мінусів.
Копають у суху погоду, починаючи з ранніх і темнозабарвлених сортів: темні бордові та фіолетові гладіолуси мають слабшу стійкість до хвороб, тому їх прибирають першими. Останніми йдуть дітки. Стебло обрізають одразу, залишаючи пеньок 1-2 сантиметри, — на довгому стеблі в сховище потрапляє трипс.
Викопане промивають у воді, витримують 20-30 хвилин у рожевому розчині перманганату калію й розкладають сушитися. Перший етап — два-три тижні за 25-30 градусів, біля печі або на теплій веранді, другий — ще місяць за 18-20 градусів. Тільки після цього стара материнська цибулина легко відламується від нової. Зберігають за 5-10 градусів і вологості 60-70 відсотків, у капронових сітках або картонних коробках із отворами, раз на місяць переглядаючи.
Жоржини: після першого заморозку, але без зволікання
Жоржини викопують після того, як перший заморозок почорнить листя. У північних і західних областях це зазвичай перша-друга декада жовтня, у центрі середина жовтня, на півдні кінець жовтня, а в теплі роки й початок листопада. Чекати заморозку варто: до нього бульби ще нарощують масу й визрівають. А от зволікати після нього не можна — почорнілі стебла швидко починають гнити, і гниль спускається в кореневу шийку. На все є три-п’ять днів.
Стебла зрізають, залишаючи 10-15 сантиметрів, і одразу підв’язують бирку із сортом. Кущ обкопують по колу на відстані 25-30 сантиметрів від центру й підважують вилами з двох боків. Тягнути за стебло не можна: шийка між стеблом і бульбою тонка, обламується миттєво, а бульба з відламаною шийкою навесні не проросте — усі бруньки розташовані саме там.
Гніздо струшують від землі, промивають зі шланга й перевертають стеблом униз, щоб витекла вода з порожнистих стебел. Сушать п’ять-сім днів за 15-18 градусів у сараї чи на веранді, потім зрізають дрібні корінці й підозрілі ділянки до здорової тканини, а зрізи присипають товченим вугіллям. Ділити гніздо зручніше восени, поки воно не здерев’яніло: у кожній частині має бути шматок кореневої шийки з вічком.
Зберігають жоржини за 3-7 градусів і вологості близько 60-70 відсотків, пересипаними сухим піском, вермикулітом або хвойною тирсою в ящиках. Якщо в підвалі сухо, бульби вмочують у рідку глиняну бовтанку або парафінують. Перевіряти запаси досить раз на місяць: зморщені бульби злегка збризкують водою, підгнилі зачищають, безнадійні прибирають, поки сусіди ще здорові.
