1421
На дні північно-східної Атлантики зберігається спадщина епохи, коли море вважали зручним місцем для поховання радіоактивних відходів. У 1971–1982 роках європейські країни скинули туди понад 200 тисяч бочок. Тепер міжнародна команда дослідників намагається визначити, наскільки вони зруйнувалися, чи виходять із них радіонукліди й як десятиліття контакту з відходами вплинули на морське середовище.
Район захоронення займає приблизно 14 500 квадратних кілометрів у Північній Атлантиці. Глибина й віддаленість довго робили систематичне дослідження майже неможливим.
У той час морське скидання відходів було законною практикою. Бочки містили переважно низько- та середньоактивні матеріали, пов’язані з ядерною промисловістю, дослідженнями й медициною.
Очікувалося, що глибина океану забезпечить достатнє розсіювання й ізоляцію. Сучасний підхід до радіоактивних відходів значно суворіший, а міжнародні домовленості фактично припинили подібне захоронення.
У 2025 році експедиція під керівництвом французького CNRS провела детальне обстеження частини району за допомогою автономної підводної техніки та глибоководних апаратів.
За один сезон команда встигла охопити лише близько 2% всієї території, але навіть на цій площі виявила приблизно 3 500 бочок.
Багато контейнерів уже важко впізнати через товстий шар морських організмів. Вони стали частиною глибоководного середовища: на поверхнях оселяються губки, корали, бактерії та інші організми.
Зовнішній вигляд не дозволяє визначити, наскільки добре зберігся метал. Тому дослідники брали проби води, осаду й біологічного матеріалу поруч із приблизно 50 контейнерами.
Їх цікавлять конкретні радіонукліди, хімічні продукти корозії та зміни в мікробних спільнотах.
Навіть якщо бочка протікає, це не автоматично означає небезпечну концентрацію радіації на великій площі. Важливі тип ізотопу, його період напіврозпаду, кількість речовини та те, як вона зв’язується з осадом і організмами.
Частина короткоживучих ізотопів за десятиліття значно розпалася, але довгоживучі можуть залишатися в середовищі набагато довше.
Дослідники також хочуть зрозуміти, чи створили бочки локальні «гарячі точки» або ж радіонукліди розсіялися настільки, що їхній вплив складно відрізнити від фонового.
До аналізу залучені команди з Франції, Норвегії, Німеччини та Іспанії. Повні результати очікуються після місяців лабораторної роботи.
Експедиція має значення не лише для оцінки минулого. Вона допоможе зрозуміти, як поводяться радіоактивні матеріали в глибоководному середовищі протягом десятиліть — інформація, важлива для сучасних дискусій про довгострокове зберігання ядерних відходів.
https://www.popularmechanics.com/science/environment/a73467447/north-atlantic-radiation-barrels/
