1056
Найжорстокіші посухи давнього Східного Середземномор’я виникали тоді, коли одночасно збігалися кілька природних кліматичних циклів. До такого висновку дійшли дослідники зі Стокгольмського університету, опублікувавши роботу в журналі Science Advances. Ці результати по-новому висвітлюють кліматичні умови навколо колапсу пізньої бронзової доби і можуть допомогти краще зрозуміти ризики посух у майбутньому, у світі, що нагрівається.
«Найекстремальніші посухи спричинив не якийсь один кліматичний епізод, а збіг природних циклів, що діють у різних часових масштабах, — пояснює перша авторка дослідження, аспірантка кафедри фізичної географії Катерина Пауер. — Це допомагає зрозуміти, чому посухи, пов’язані з колапсом пізньої бронзової доби, були настільки суворими».
Приблизно 3200 років тому багато великих цивілізацій Східного Середземномор’я — зокрема мікенці, мінойці та Хетська імперія — пережили масштабний суспільний колапс. Хоча цей період давно пов’язують із важкими посухами, кліматичні процеси, що стояли за ними, досі залишалися неясними. Щоб розібратися, Пауер разом із професоркою палеокліматичного моделювання Цюн Чжан застосували сучасну кліматичну модель EC-Earth і відтворили еволюцію середземноморського клімату за останні 8000 років.
«Наші результати показують, що регіон переживав поступове висихання впродовж тисячоліть, зумовлене повільними змінами орбіти Землі. А поверх цього довготривалого тренду ми виявили ще й короткочасніші коливання в Атлантичному океані та атмосфері», — розповідає дослідниця. Саме поєднання цих чинників і виявилося критичним.
Найсуворіші посухи траплялися тоді, коли кілька природних циклів вишиковувалися в одну лінію, тимчасово підсилюючи один одного й породжуючи посухи, значно інтенсивніші, ніж міг би дати самий лише довготривалий тренд висихання. «Збіг цих процесів виштовхнув Східне Середземномор’я за критичний гідрокліматичний поріг, зменшивши доступність води й посиливши тиск на сільське господарство та продовольчу безпеку і без того вразливих суспільств», — зазначає Пауер.
Ці висновки змінюють уявлення науковців про давні посухи — і мають цілком сучасне значення. Середземномор’я є одним зі світових «гарячих точок» зміни клімату: за прогнозами, упродовж наступного століття регіон стане теплішим і сухішим. Дослідження підказує, що майбутній ризик посух може залежати не лише від довготривалого потепління, спричиненого людиною, а й від того, як природна мінливість Атлантичного океану взаємодіятиме з цим фоновим трендом.
Розкриваючи, як різні кліматичні процеси поєднуються й підсилюють посуху, ця робота дає нове розуміння ризиків майбутніх гідрокліматичних екстремумів. Історія загибелі цивілізацій бронзової доби стає не просто археологічним сюжетом, а важливим уроком: суспільства найвразливіші саме тоді, коли повільні фонові зміни клімату несподівано збігаються з короткочасними природними коливаннями — і цей урок актуальний для людства й сьогодні.
