263
Археологи припускають, що в Середньовічні у Західному Сассексі існувало окреме королівство. Знайдені докази суперечать загальновідомій історії про утворення королівства південних саксів.
Дослідники знайшли докази існування забутого середньовічного королівства у Західному Сассексі, Англія. Це відкриття демонструє фрагментарний характер Британських островів після падіння римської Британії, коли виникли численні місцеві королівства, які конфліктували одне з одним, пише Heritage Daily.
Після відходу римлян германські групи, такі як сакси, англи, юти та фризи, розпочали походи, утворивши такі королівства, як Сассекс, Кент та Ессекс на південному сході. У Мідленді сформувалися королівства Мерсія та Східна Англія, а на півночі виникло Нортумбрія. З часом у цих регіонах домінували Нортумбрія і Мерсія у VII, Мерсія у VIII і Уессекс у IX століттях.
Доктор Майкл Шапланд припускає, що жителі Західного Сассексу століттями чинили опір саксонському пануванню, всупереч традиційним уявленням про ранню історію Сассексу. Англосаксонська хроніка згадує, що Елле та його сини висадилися в Сассексі, заснувавши королівство південних саксів.
Однак доктор Шапланд вважає, що Сассекс складався щонайменше з трьох окремих королівств, що відповідають сучасним Східному Сассексу, Західному Сассексу та Гастінгсу. На користь цієї теорії свідчить відсутність саксонських археологічних знахідок у Західному Сассексі, на відміну від саксонських поселень на схід від річки Арун.
Дослідник вказує на значні «британські» археологічні знахідки, такі як велика кам’яна зала V століття на римській віллі в Мардені, як на доказ виразної культурної присутності в регіоні. Він також зазначає, що Сассекс був останнім англосаксонським королівством, яке прийняло християнство.
Хоча святому Вілфріду приписують навернення Сассексу в 681 році і заснування собору в Селсі, Шапланд припускає, що кілька британських церков, ймовірно, передували цим подіям, що ставить під сумнів розповідь Вілфріда.
Вибір Селсі, а не Чичестера для собору Вілфріда, можливо, був стратегічним кроком, спрямованим на утвердження саксонського домінування над королями-суперниками. Вплив Вілфріда врешті-решт дестабілізував Сассекс, що призвело до загибелі короля Етельвеля у битві проти західносаксонського принца Кедволла у 685 році. Шапланд також ставить під сумнів британське ім’я Етельвульф, припускаючи, що він, можливо, взагалі не був саксонським королем.
