840
Багаторічники живуть на одному місці роками, і саме в цьому їхня слабкість. Куртина розростається, середина оголюється й випадає, коріння виснажує ґрунт під собою, а квітки дрібнішають. Більшість красивоквітучих багаторічників потребує поділу кожні три-п’ять років, декоративно-листяні витримують довше.
Поділ вирішує одразу три задачі: омолоджує рослину, дає посадковий матеріал і знімає загущення, через яке всередині куща з’являються гнилі й борошниста роса. Осінь для цього зручна тим, що надземна частина вже відпрацювала, ґрунт вологий і теплий, а рослина спрямовує сили в коріння.
Але осінь підходить не всім. Універсальний орієнтир простий: те, що цвіте навесні й на початку літа, ділять наприкінці літа й восени; те, що цвіте наприкінці літа й восени, — навесні.
Кого ділять восени, а кого краще навесні
Осінній поділ добре переносять півонії — для них це взагалі єдиний правильний строк, з кінця серпня до кінця вересня. Так само поводяться лілійники, бородаті іриси (їх ділять одразу після цвітіння, у липні-серпні, але у вересні ще не пізно), флокс волотистий, хости, астильба, бадан, дзвоники, нивяник, примули, а також цибулинні — нарциси, тюльпани, лілії, які викопують і розсаджують у вересні.
На весну варто відкласти хризантеми, айстру новобельгійську, монарду, гейхеру й усі декоративні злаки — мискант, ковилу, пенісетум, молінію. Злаки восени діляться погано принципово: вони прокидаються пізно, коріння наростає лише в теплому ґрунті, і осінні ділянки часто просто не доживають до травня.
Є й група, яку краще не чіпати взагалі. Люпин, мак східний, аквілегія, дицентра, морозник, аконіт мають стрижневе або крихке коріння, і після поділу рослини хворіють роками. Якщо потрібне розмноження, їх сіють насінням або відділяють бічну розетку, не викопуючи материнський кущ.
Як ділити, щоб ділянки прижилися
Головна умова — час на вкорінення. Від пересадки до стійких морозів має залишатися чотири-шість тижнів. Для півночі й заходу України це означає закінчити роботи приблизно до 20-25 вересня, для центру — до початку жовтня, для півдня — до середини жовтня. Пізніший поділ можливий, але тоді ділянки обов’язково мульчують.
Порядок дій такий. Листя й стебла вкорочують до 10-15 см, щоб зменшити випаровування. Кущ обкопують по колу на відстані 20-25 см від центру й підважують вилами, а не лопатою — так менше рветься коріння. Викопану куртину обтрушують або обмивають водою зі шланга: на чистому кореневищі видно бруньки відновлення й місця, де його зручно розділити. Далі ріжуть гострим ножем чи секатором так, щоб на кожній ділянці було три-п’ять бруньок і повноцінний шматок коріння. Дрібніші поділки приживаються, але зацвітуть лише на третій рік.
Зрізи присипають товченим вугіллям або золою і дають підсохнути годину-дві. Садять на ту саму глибину, на якій рослина росла раніше; для півоній це критично — бруньки мають опинитися на 3-5 см під поверхнею, глибша посадка означає кущ без квітів. У лунку додають 30-40 г суперфосфату й жменю компосту, азотні добрива восени не вносять. Після посадки — 8-10 літрів води під кожну рослину, а після перших приморозків шар мульчі з торфу чи компосту завтовшки 5-7 см.
Практичний план на вересень: спершу півонії та іриси, потім лілійники, хости й флокси, наприкінці — цибулинні. Хризантеми, злаки й мак залишити до весни. Пересаджені кущі перший рік цвітуть слабше, зате на другий дають ту саму картину, заради якої багаторічники й садять.
