1691
Ідеальна тривалість сну може бути не одним універсальним числом. Аналіз приблизно пів мільйона учасників UK Biobank показав виражену U-подібну закономірність: і дуже короткий, і дуже довгий сон були пов’язані з ознаками швидшого біологічного старіння майже в усьому організмі. Найнижче навантаження на «годинники старіння» спостерігали у людей, які повідомляли приблизно про 6,4–7,8 години сну на добу.
Дослідження відрізняється від звичайних робіт про сон тим, що вчені не обмежилися одним показником або одним органом.
Команда Columbia University використовувала 23 різні біологічні «годинники», які охоплювали 17 систем органів.
Такі годинники оцінюють, наскільки біологічний стан тканин відповідає хронологічному віку людини. Для цього застосовують машинне навчання та різні типи даних.
У частині випадків використовували структурні параметри з медичних зображень, в інших — концентрації білків, метаболітів і молекул крові.
Наприклад, для печінки команда мала окремі моделі на основі протеомних, метаболічних та візуалізаційних даних.
Потім біологічний вік порівнювали з тривалістю сну, яку учасники повідомляли самостійно.
Загальна картина виявилася дуже послідовною: люди, які спали менш ніж шість годин, і ті, хто спав більше восьми, у середньому мали вищі показники біологічного старіння.
Найменше навантаження спостерігали в діапазоні приблизно 6,4–7,8 години.
Це не означає, що 7 годин автоматично роблять організм молодшим. Робота є спостережною й не доводить причинного зв’язку.
Довгий сон, наприклад, може бути наслідком уже наявної хвороби або слабкого здоров’я, а не її причиною.
Короткий сон був статистично пов’язаний із депресивними епізодами, тривожними розладами, ожирінням, діабетом 2 типу, гіпертонією, ішемічною хворобою серця та аритміями.
І короткий, і довгий сон також асоціювалися з хронічним обструктивним захворюванням легень, астмою, гастритом і гастроезофагеальною рефлюксною хворобою.
Окремо команда перевірила зв’язок із депресією пізнього віку. Статистичний аналіз підказав, що короткий і довгий сон можуть бути пов’язані з нею різними біологічними шляхами.
У коротких сплячих зв’язок виглядав більш прямим, тоді як у довгих частина ефекту могла проходити через показники старіння мозку та жирової тканини.
Автори наголошують, що результати не встановлюють нову «норму сну» для кожної людини. Потреба у сні відрізняється, а якість і регулярність сну теж мають значення.
Головний результат роботи полягає в тому, що тривалість сну пов’язана не лише з мозком, а з біологічним станом майже всього тіла.
