1499
Коли астронавти «Аполлона-15» Девід Скотт і Джеймс Ірвін у серпні 1971 року побачили на поверхні Місяця незвичайний білий камінь, вони одразу звернули на нього увагу. Зразок відрізнявся від темніших базальтів навколо і містив великі світлі кристали. Уже на місці Скотт передав до центру управління, що команда, схоже, знайшла саме те, за чим прилетіла. Пізніше зразок 15415 отримав неофіційну назву «Камінь Буття».
Місячний зразок 15415, відомий як Камінь Буття
Знахідка не була випадковою в повному сенсі. Район Хедлі-Апеннін для посадки обрали саме тому, що геологи сподівалися знайти там породи давньої місячної кори.
До того часу вже існувала модель, за якою молодий Місяць був покритий океаном розплавленої породи. Під час охолодження важчі мінерали мали опускатися вниз, а легші — підніматися до поверхні й формувати первинну кору.
Ключовим кандидатом на таку породу був анортозит — світла гірська порода, багата на плагіоклаз. Саме анортозитом і виявився знайдений зразок.
Після повернення на Землю його вивчали в лабораторії. Початкова маса становила приблизно 269 грамів, а великі кристали можна було розгледіти навіть без збільшення.
Радіометричне датування дало вік близько чотирьох мільярдів років. Це зробило камінь надзвичайно давнім, хоча пізніше стало зрозуміло, що він не є найстарішим місячним зразком.
Саме тут виникла важлива наукова поправка. Назва «Камінь Буття» створювала враження, ніби йдеться про шматок найпершої кори Місяця, однак його вік приблизно на пів мільярда років менший за вік самого супутника.
Попри це зразок залишився надзвичайно цінним. Його склад підтвердив, що анортозит справді був одним із головних компонентів давньої місячної кори, а отже, підтримав модель раннього океану магми.
На поверхні й усередині породи також збереглися сліди давніх ударів. Місяць майже не має атмосфери та активної тектоніки плит, тому його камені можуть зберігати події, які на Землі давно були б стерті геологічними процесами.
«Аполлон-15» був першою з так званих J-місій із розширеною науковою програмою. Астронавтів довго навчали польовій геології, щоб вони не просто збирали будь-які камені, а могли на місці розпізнавати найбільш перспективні зразки.
Сьогодні зразок 15415 зберігається в колекції NASA. Його головна цінність полягає не в рекорді віку, а в тому, що невеликий шматок породи став матеріальним доказом одного з ключових етапів формування Місяця.
