2895
Дослідники визначили новий типовий екземпляр павука Araneus angulatus, описаного у 1757 році. Це сталося через 168 років після втрати оригінального зразка, який шведський натураліст Карл Александер Клерк використав для опису виду. Новий неотип зібрали на острові біля узбережжя Швеції.
Павук, названий за правилами Ліннея
У XVIII столітті шведський натураліст Карл Лінней прагнув упорядкувати назви рослин, оскільки дослідники користувалися різними системами. Його книжка «Systema Naturae», уперше видана 1735 року, сприяла запровадженню єдиного підходу.
Клерк, який, як вважається, побував на одній із лекцій Ліннея у 1739 році, почав збирати й класифікувати павуків. У 1757 році він видав монографію «Svenska Spindlar», де описав 66 видів шведських павуків.
Лінней додав багато назв Клерка до десятого видання «Systema Naturae», опублікованого 1758 року. Це видання вважають відправною точкою сучасної наукової номенклатури тварин. Оскільки назви павуків, запропоновані Клерком, з’явилися роком раніше, Araneus angulatus вважають першою твариною, що отримала офіційну наукову назву.
Зниклі зразки та нове призначення
Що сталося з оригінальними зразками Клерка, досі невідомо. Після його смерті у 1765 році вдова продала колекцію Петеру Йонасу Бергіусу, який згодом передав її Ботанічному саду Бергіуса у Стокгольмі. Востаннє зразки в колекції фіксував Тамерлан Торелл у 1858 році. Під час перевірки 1965 року виявили, що три оригінальні типові екземпляри A. angulatus зникли. Дослідникам не вдалося з’ясувати, що з ними сталося.
Типовий зразок є фізичним еталоном виду. Якщо науковці знаходять схожий організм і припускають, що він може належати до іншого виду, його порівнюють із типовим екземпляром, щоб визначити правильну наукову назву. Автор дослідження, куратор Смітсонівського інституту Джонатан Коддінгтон пояснив, що нове призначення важливе, адже назву A. angulatus застосовували до більш ніж одного дійсного виду.
«Надзвичайно важливо, щоб наукова комунікація була точною, і система типових зразків це забезпечує», – пояснив Коддінгтон. Без чітко визначеного типового екземпляра науковці могли б використовувати ту саму назву для різних павуків.
Коддінгтон зазначив, що офіційно описано понад два мільйони видів і кожен має бути представлений фізичним типовим зразком. Водночас правила документування типів раніше були менш суворими: обов’язкове визначення типового екземпляра для новоописаного виду запровадили лише у 1999 році.
Під час вибору неотипу дослідники мали дотриматися вимог Міжнародного кодексу зоологічної номенклатури. За ними новий зразок потрібно знайти якомога ближче до первісного типового місцезнаходження. Команда працювала зі шведським натуралістом Раулем Вісенте, який знав про місцеву популяцію A. angulatus. Він зібрав вісім павуків, а дослідники обрали дорослого самця, оскільки самці зазвичай корисніші для розрізнення видів.
Нове призначення відновлює чіткий фізичний еталон для назви, що посідає незвичне місце в історії науки. За словами Коддінгтона, оригінальні зразки, можливо, втратили й для інших 65 видів павуків, описаних Клерком. Проте потреба призначати їм неотипи менша, адже їхня ідентичність не викликає такої самої невизначеності.
Джерело: kurazh.org
