2894
Відчувати страх, занепокоєння чи напруження під час війни цілком природно, адже обстріли, повітряні тривоги та невизначеність створюють постійне емоційне навантаження. Проте іноді тривога стає настільки сильною, що заважає жити звичним життям. Щоб зрозуміти, де закінчується звичайний стрес і починається тривожний розлад, варто знати основні ознаки цього стану.
Як відрізнити стрес від тривожного розладу
За словами спеціаліста, головна відмінність між звичайним стресом і тривожним розладом полягає в інтенсивності, тривалості та тому, наскільки стан впливає на повсякденне життя.
Якщо занепокоєння поступово минає після завершення стресової ситуації, це може бути природною реакцією організму. При тривожному розладі відчуття небезпеки може зберігатися навіть тоді, коли безпосередньої загрози немає.
До можливих проявів такого стану належать постійне очікування поганих подій, неможливість розслабитися, порушення сну, надмірні переживання через повсякденні справи та уникнення ситуацій, що викликають страх.
Важливим сигналом є те, наскільки ці симптоми обмежують повсякденне життя: вони заважають працювати, спілкуватися, відпочивати або виконувати звичні справи.
Тривожний стан не завжди проявляється психологічно. Іноді першими реагують фізичні системи організму: людина може відчувати прискорене серцебиття, біль або дискомфорт у ділянці грудей, запаморочення, напруження м’язів, нудоту та інші порушення роботи шлунково-кишкового тракту.
Через це люди нерідко спочатку звертаються до кардіолога чи гастроентеролога і не підозрюють, що частина симптомів може бути пов’язана з психічним здоров’ям. Психіатриня Інна Черненко зауважує, що тривога і депресія часто маскуються під різні соматичні захворювання.
Водночас не варто пояснювати всі фізичні симптоми лише стресом. Прискорене серцебиття, біль у грудях або запаморочення можуть мати й інші причини, тому за потреби слід пройти обстеження та виключити соматичні захворювання.
Лікування тривоги: терапія, ліки та побічні ефекти
Звернення до психіатра не означає, що людині обов’язково призначать медикаменти. Тактика лікування залежить від вираженості симптомів, діагнозу, тривалості стану та того, наскільки він впливає на якість життя.
Одним із методів допомоги при тривожних розладах є когнітивно-поведінкова терапія (КПТ). Вона допомагає розпізнавати тривожні думки, змінювати неефективні моделі поведінки та поступово вчитися інакше реагувати на стресові ситуації.
За словами Черненко, на ранніх етапах цілком можна впоратися без медикаментів. Якщо ж тривога стає інтенсивною, суттєво погіршує самопочуття і заважає повсякденному функціонуванню, лікар може рекомендувати медикаментозне лікування.
Антидепресанти застосовують не лише для лікування депресії, а й за певних тривожних розладів. Їх призначення має ґрунтуватися на оцінці стану пацієнта, а не лише на окремих симптомах.
Деякі люди побоюються, що препарати змінять характер, позбавлять здатності відчувати емоції або зроблять залежними від ліків. Проте, за словами Черненко, антидепресанти залежності не викликають, а зміни особистості та відчуття “овоча” є міфом.
Як і будь-які ліки, антидепресанти можуть мати побічні ефекти. На початку терапії іноді виникають сонливість, нудота, сухість у роті, тремор або тимчасове посилення тривожності, а окремі препарати можуть впливати на сексуальне бажання та функцію. Про такі реакції важливо повідомляти лікаря, навіть якщо вони здаються незначними. За потреби фахівець може змінити дозування, підібрати інший препарат або скоригувати схему лікування.
Антидепресанти не починають діяти миттєво: терапевтичний ефект потребує часу, а на початку лікування лікар оцінює переносимість препарату та реакцію організму.
Коли симптоми слабшають, може виникнути бажання припинити прийом ліків, але зникнення проявів ще не означає, що лікування можна завершувати. Відміна будь-якого препарату, за словами Черненко, є виключно роботою лікаря. Антидепресанти зазвичай скасовують поступово, відповідно до індивідуального плану. Різке припинення деяких препаратів може спричинити синдром відміни і викликати запаморочення, порушення сну, тривожність та інші неприємні відчуття.
Тривалість лікування також індивідуальна і залежить від діагнозу, перебігу розладу, реакції на терапію та ризику повторного загострення. Психіатриня наголошує на важливості постійного контакту з лікарем: пацієнт має знати, як діяти, якщо під час лікування з’являються побічні ефекти, нові симптоми або запитання щодо прийому препаратів.
Джерело: wave.rbc.ua
