2861
Туринська Плащаниця виявилася своєрідним «ДНК-архівом», у якому збереглися сліди людей, тварин, рослин і мікроорганізмів, з якими полотно контактувало протягом століть. Про це свідчить нове дослідження міжнародної команди вчених, описане в журналі Scientific Reports і узагальнене на ресурсі ScienceDaily.
Дослідники застосували сучасні методи секвенування ДНК до зразків, офіційно відібраних з Плащаниці ще у 1978 році. Аналіз показав надзвичайно різноманітну суміш генетичних слідів: від людської ДНК до бактерій, грибів, рослин, свійських тварин і навіть середземноморського червоного корала. Це дає новий науковий погляд на давню реліквію, але при цьому не розв’язує питання її віку чи автентичності.
Як вивчали ДНК Туринської Плащаниці
Команда використала передову технологію, відому як жорсткий PCR-free секвенування наступного покоління з метагеномічним підходом. На відміну від класичних тестів ДНК, які зазвичай зосереджуються на одному виді, метагеноміка дозволяє одночасно виявляти генетичний матеріал багатьох організмів у межах одного зразка.
Такий підхід особливо корисний для вивчення історичних об’єктів, які століттями торкалися люди, які зберігалися в різних умовах і подорожували між регіонами. Завдяки цьому вчені змогли створити, за їх описом, найповнішу на сьогодні картину біологічних слідів, що накопичилися на Плащаниці за довгу історію.
Людська ДНК і прихований світ мікроорганізмів
Серед виявленого матеріалу було кілька різних ліній людської мітохондріальної ДНК. Мітохондріальна ДНК успадковується лише по материнській лінії, тому її широко застосовують для дослідження походження та історії популяцій. Наявність кількох ліній вказує на те, що до полотна доторкалися представники різних людських груп.
Не менш вражаючим виявився мікробіом Плащаниці — сукупність мікроорганізмів, пов’язаних із певним середовищем. На полотні знайшли бактерії, типовi для шкіри людини, різноманітні гриби, а також мікроорганізми, пристосовані до життя в дуже солоних умовах.
Частина цих мікробів належить до архей — одноклітинних організмів, відмінних від бактерій. Деякі археї здатні виживати в екстремально солоних середовищах, які непридатні для більшості інших форм життя. У сукупності ці знахідки показують, що біологічний слід на Плащаниці формувався внаслідок багаторазового людського контакту та впливу різних довкілля.
Сліди рослин, тварин і середземноморського корала
Коло відкриттів не обмежилося людьми та мікробами. ДНК-аналіз також виявив генетичні фрагменти численних видів рослин і тварин. Серед рослин знайдено сліди культурної пшениці, моркви, кукурудзи, бананів і арахісу.
У зразках виявили ДНК свійських тварин: великої рогатої худоби, свиней, курей, собак і котів. Окрема, особливо незвична знахідка — генетичний матеріал, пов’язаний із середземноморським червоним коралом.
Таке різноманіття біологічних слідів свідчить, що полотно протягом історії контактувало з багатьма живими організмами та середовищами. Ці генетичні «відбитки» можуть відображати умови зберігання, подорожі Плащаниці та численні акти її публічної демонстрації.
Водночас присутність ДНК певного виду ще не означає, що її сліди потрапили на тканину саме в давнину. Частина матеріалу могла осісти відносно нещодавно, інша — походити з набагато давніших епізодів. Це робить дані дуже цінними для реконструкції «екологічної» історії полотна, але істотно ускладнює точне датування окремих слідів.
Чи здатна ДНК розв’язати загадку автентичності?
Попри велику кількість нових біологічних даних, автори дослідження підкреслюють, що їхня робота не дає відповіді на ключові запитання про вік та автентичність Туринської Плащаниці. Лляне полотно, на якому видно тьмяний відбиток людської фігури, століттями пов’язують із похованням Ісуса, однак це залишається предметом палких дискусій.
Через тривалу історію зберігання й паломництв тканина зазнала численних дотиків і впливу різних умов. У результаті її ДНК-профіль — це суміш біологічного матеріалу, що потрапляв на полотно в різний час. Надійно відокремити гіпотетичний «початковий» генетичний сигнал від усіх пізніших нашарувань фактично неможливо.
Тому автори не роблять висновків про те, чи могла Плащаниця бути поховальним полотном конкретної історичної особи. Натомість вони демонструють, як сучасні методи форензичної геноміки та протеоміки здатні відкривати інформацію, яку традиційні підходи не фіксують.
Що показує розвиток форензичної науки
Форензична геноміка використовує генетичні дані, щоб простежувати походження біологічних слідів та їхні взаємодії, тоді як протеоміка аналізує білки, які також можуть зберігати важливі відомості про біологічні матеріали. У поєднанні ці підходи стають потужним інструментом для вивчення того, як історичні артефакти зберігалися, де перебували й хто з ними контактував.
Професорка форензичної науки Університету Ланкаширу Ноемі Прокопіо (Noemi Procopio), яка брала участь у міжнародній співпраці, наголошує, що прогрес у форензичних технологіях дозволяє «оживляти» зразки, зібрані десятки років тому. Нові методи секвенування ДНК дали змогу витягти з офіційної колекції зразків 1978 року значно більше інформації, ніж це було можливо на момент їх відбору.
За словами дослідників, Туринська Плащаниця постає як багатий архів генетичної інформації, що накопичувалася протягом століть людської взаємодії та впливу довкілля. Хоча ці дані не розв’язують усі суперечки довкола реліквії, вони відкривають новий вимір її біологічної історії і показують, як досягнення форензичної науки можуть по-новому «прочитати» минуле, зафіксоване в давніх тканинах та інших артефактах.
ДНК на Туринській Плащаниці розкрила приховану біологічну історію з’явилася спочатку на Цікавості.
