726
Виноград гине взимку не так від морозу, як від неправильного укриття. Це головний парадокс культури: кущ, залишений відкритим, часто зимує краще за той, що його в жовтні поспіхом загорнули в поліетилен. Під плівкою, покладеною зарано й без вентиляції, лоза випріває задовго до справжніх морозів.
Щоб зрозуміти, що саме потрібно вашому кущу, варто знати два числа. Бруньки європейських сортів пошкоджуються при мінус вісімнадцяти-двадцяти градусах, а коріння — значно раніше, вже при мінус п’яти-семи на глибині 20–30 сантиметрів. Тому навіть у теплих регіонах прикореневу зону захищають, хоча саму лозу можуть і не вкривати. Морозостійкі гібриди на кшталт Ізабелли чи амурських форм витримують мінус двадцять п’ять і нижче без жодного укриття.
Строки теж не універсальні. Укривають після листопаду, коли встановиться стабільна температура близько мінус трьох-п’яти градусів: на півночі й заході це кінець жовтня — перші числа листопада, у центрі — перша половина листопада, на півдні — друга половина місяця. Легкий мороз лозі не шкодить, а навпаки, загартовує її.
Що зробити з кущем до укриття
Обрізку проводять після повного опадання листя, коли рух соку припинився. Залишають визрілу лозу — вона коричнева, тепла на дотик і потріскує при згинанні; зелені, невизрілі частини пагонів видаляють повністю, бо взимку вони однаково загинуть і стануть джерелом гнилі під укриттям.
Якщо осінь суха, за два-три тижні до укриття кущ рясно поливають — 50–80 літрів води на дорослу рослину. Волога земля промерзає повільніше й на меншу глибину, тож цей полив захищає коріння краще за будь-який утеплювач. Після поливу лозу знімають зі шпалери, зв’язують у пучки й обробляють трипроцентним розчином залізного купоросу, приблизно 300 грамів на 10 літрів води.
Знята лоза не повинна лежати просто на землі. Під неї підкладають дошки, обрізки шиферу або хвойний лапник — прошарок у три-п’ять сантиметрів, який не дає пагонам контактувати з вологим ґрунтом. Солому й сіно краще не використовувати взагалі: у них охоче селяться миші, а погризена за зиму кора не відновлюється.
Способи укриття за регіонами
На півдні — в Одеській, Херсонській, Миколаївській і Запорізькій областях — більшості столових сортів вистачає часткового укриття. Голову куща й нижню частину рукавів підгортають землею шаром 20–25 сантиметрів, а лозу залишають на шпалері або вкладають під агроволокно щільністю 60 грамів на квадратний метр. Молоді кущі першого-другого року вкривають повністю незалежно від регіону.
У центральних областях працює просте земляне укриття: зв’язану лозу вкладають у неглибоку траншею й засипають шаром сухої землі 25–30 сантиметрів, беручи ґрунт із міжрядь, а не з-під самого куща. Метод дешевий і надійний, але має слабке місце — на важких глинистих ґрунтах і в мокру теплу зиму лоза під землею випріває. Там, де таке вже траплялося, краще одразу переходити на сухий спосіб.
На півночі й заході — Київщина, Житомирщина, Волинь, Львівщина — стандартом є сухе укриття. Над укладеною лозою ставлять дуги або дерев’яний каркас, натягують агроволокно, зверху кладуть плівку, залишаючи торці відкритими для провітрювання аж до стійких морозів. Заодно під укриття кладуть принади від гризунів.
Головне правило на весну таке саме, як і на осінь: не поспішати, але й не запізнюватися. Торці провітрюють від середини березня, а знімають укриття остаточно, коли мине загроза заморозків нижче мінус п’яти — здебільшого в першій половині квітня.
