177
У глибинах стародавньої соляної копальні Чехрабада в Ірані тисячі років тому загинуло багато шахтарів. За останні кілька десятиліть археологи виявили їхні муміфіковані останки, деякі з яких свідчать про жах, який вони пережили в момент смерті. Нещодавнє дослідження надало нові відомості про загадки, пов’язані з так званими “соляними людьми”, та історію копальні, яка забрала їхні життя.
Мумії соляних людей
Копальня Чехрабад знаходиться в соляному родовищі Дузлах, у горах Махнешан, на північний захід від сучасного Тегерана. Більшість мумій, знайдених на цьому місці, належать до часів династії Ахеменідів (550-330 рр. до н.е.), яка була найбільшою імперією свого часу в стародавньому світі. У період свого розквіту імперія Ахеменідів простягалася від Анатолії та Єгипту через західну, північну та центральну Азію.
Перші фрагменти мумій були виявлені у 1993 році, що розпочало першу фазу розкопок у соляній горі. Перша мумія мала відсічену голову, що збереглася з густою білою бородою та золотою сережкою, і була знайдена з залізними ножами, шкіряним чоботом і шматками вовняних шортів, які були забруднені сечею та екскрементами.
Вважається, що ця особа померла близько 300 року н.е., у часи династії Сасанідів. У 2004 році була знайдена ще одна мумія на відстані приблизно 15 метрів (50 футів) від першого чоловіка. До 2010 року було виявлено ще шість мумій. Однією з найвідоміших, і, безумовно, трагічних, є мумія 16-річного хлопця, який, згідно з його збереженими останками, захищався піднятими руками, ніби захищався від чогось.
Подальші дослідження мумій соляних людей показали, що всі вони мали переломи та травми від стиснення, що свідчить про те, що вони були розчавлені під час аварій у копальні.
Крім того, тіло п’ятої мумії містило велику кількість яєць стрічкових черв’яків в його кишківнику, що, ймовірно, було наслідком дієти з сирого та недовареного м’яса. Це стало найстарішим прикладом кишкових паразитів в історії Ірану.
“Мумії з соляної копальні Дузлах безперечно є одними з найцікавіших недавніх відкриттів у археології гірничої справи”, – пояснюють Томас Штельнер, археолог-гірник, та його колеги у своєму нещодавньому оглядовому документі, який досліджує історію копальні.
“Деякі гірничі аварії можна побачити на тілах, що розкриває численні деталі цих аварій і життєву історію цих людей”.
“Ці мумії особливі з кількох причин. На відміну від інших відомих знахідок людських мумій, ми маємо справу не з однією особою, а з кількома порівнянними людьми з різних робочих команд. Вони надають унікальну можливість вивчати вплив умов консервації на людські м’які тканини”.
Мумії збереглися завдяки високому вмісту солі в копальні, яка фактично зневоднила їхні тіла і запобігла розкладанню.
Життя копальні
Незважаючи на неймовірні деталі, надані муміями соляних людей, є багато невідомого про саму копальню. Відомо, що копальня широко експлуатувалася під час періоду Ахеменідів. Однак приблизно в 405-380 рр. до н.е. копальню залишили на 200 років після аварії, яка забрала життя трьох шахтарів.
Копальня також використовувалася під час періоду Сасанідів, приблизно у другому або третьому столітті нашої ери. Вона, схоже, залишалася в експлуатації до п’ятого – початку сьомого століття, коли відбулася ще одна катастрофа (в результаті якої загинули Соляні люди 2 і 6).
Існують також докази того, що копальню використовували під час періоду Сельджуків (середньовічна турецька імперія, яка правила в цьому регіоні між 1081 і 1307 роками) та Ільханідів (середньовічна монгольська династія, що правила Іраном з 1256 по 1353 рік).
Є також докази того, що копальня використовувалася в Середньоісламський період.
“Протягом століть місця видобутку та системи видобутку неодноразово змінювалися”, – пишуть автори. “Коли видобуток переміщувався на більш продуктивні ділянки, простір, створений під час попередніх операцій, міг використовуватися для інших цілей”.
Цей складний процес дозволяє дослідникам реконструювати, як і коли використовувалася копальня, вивчаючи її стратиграфію разом із артефактами, знайденими на місці.
Але як довго копальня використовувалася до періоду Ахеменідів? Тут ситуація стає ще більш невизначеною.
Штельнер і його колеги зібрали інформацію з 18 прилеглих археологічних розкопок, що охоплюють періоди від доісторичних часів до ісламського періоду. Вони вважають, що соляний купол Дузлах відігравав “центральну роль у економічному житті сільських громад”.
Розкопки виявили докази поселень, що датуються мідною добою (5000-4000 рр. до н.е.) і, можливо, навіть кам’яною добою. Однак, це не означає, що люди, які жили в цей період, активно добували сіль. На цей час існує мало доказів, які підтверджують це.
Якщо ці доісторичні громади й справді використовували копальню, їхні методи були втрачені для історії або були занадто неорганізованими, щоб залишити сліди.
