2870
Етнографічні дослідження показують, що дорослі в суспільствах мисливців і збирачів витрачали на роботу помітно менше часу, ніж сучасні мешканці індустріальних країн. До їхніх обов’язків входило все: від добування їжі до приготування страви та лагодження знарядь, тоді як нині ці справи поділені між оплачуваною працею, побутом і дорогою на роботу.
Скільки часу займали пошуки їжі
Уявлення про три–п’ять годин праці на день ґрунтується на польових спостереженнях середини ХХ століття за невеликими кочовими групами в Австралії та Африці. У 1948 році в регіоні Арнемленд дослідники протягом одного–двох тижнів фіксували заняття двох таборів, у яких було дев’ять і тринадцять осіб. Дорослі на полювання, збирання рослин, приготування їжі та лагодження зброї витрачали в середньому чотири–п’ять годин на день. Праця не була безперервною: щойно запасу вистачало на близький час, пошуки припиняли.
У 1960-х роках подібні підрахунки провели серед бушменів у пустелі Калахарі. Виміри тривали чотири тижні під час сильної посухи. Доросла людина витрачала на здобування прожитку близько двох із половиною днів на тиждень по шість годин, тобто приблизно дві години дев’ять хвилин на день або 15 годин на тиждень. У народу хадза в Танзанії на пошуки їжі в середньому за рік ішло, за грубими оцінками, до двох годин на день, і виходили вони в савану не щодня.
Основний обсяг їжі приносили жінки: за вагою у два–три рази більше за чоловіків, і їхні виходи були стабільно результативними. Полювання ж було ризикованим. У бушменів здобич приносилася в середньому лише в одному з чотирьох виходів. Чоловік міг активно полювати тиждень, а потім два–три тижні не брати до рук зброї. Траплялися й довгі смуги невдач, коли полювання припиняли на місяць і більше.
Підрахунок 15 годин не враховував роботу в таборі. Кожен день, проведений на місці, додавав ще одну–три години на розколювання горіхів, готування, збирання дров і носіння води. Разом із видобуванням їжі, її обробкою, кулінарією та лагодженням знарядь навантаження у бушменів сягало 40,1 години на тиждень у жінок і 44,5 години в чоловіків.
Схожий баланс зафіксували й в інших спільнот. У племені агта на півночі Філіппін дорослі витрачали близько 24 годин на тиждень на роботу поза табором і ще приблизно 20 годин на домашні справи. Для збиральницьких і дрібногородницьких суспільств характерний показник близько 6,5 години праці на день. Для порівняння: в Україні закон визначає нормальний робочий тиждень у 40 годин, а в країнах ЄС фактична тривалість роботи за основним місцем становить у середньому близько 36 годин на тиждень. До того ж у більшості людей дорога до офісу займає приблизно 25 хвилин в один бік.
Сон, дозвілля і життя без начальників
У групах, які живуть без електрики, зокрема хадза в Танзанії, сан у Намібії та цимане в Болівії, виявився досить стабільний природний ритм. Спати лягали в середньому трохи більш як через три години після заходу сонця, а прокидалися зазвичай до світанку. Тривалість нічного сну становила від 5,7 до 7,1 години. У полуденну спеку мешканці йшли в тінь, а денний сон у більшості племен фіксували нечасто: узимку менш ніж у 7% днів, улітку не частіше ніж у 22%.
Дні без виходів присвячували виготовленню прикрас із бісеру на шкірі, відпочинку, гостям. У племені агта на світлу частину доби припадало близько 30 годин чистого дозвілля на тиждень. Кочові групи жили без постійних вождів. У хадза не існувало формальної влади чи спільної власності на землю, а навіть шановані за досвід люди могли лише переконувати.
У таборах не розписували, хто й коли працює. Чоловіки хадза полювали поодинці й самі вирішували, виходити в савану чи ні. Створювати великі запаси не мало сенсу, бо їжу потрібно було ділити з кожним, хто попросить. У бушменів туша звіра розподілялася кількома хвилями, і якби хтось спробував зберегти м’ясо про запас, сусіди вимагали б свою частку. Хвастощі й жадібність стримувала насмішка: мисливця, який приніс великого звіра, висміювали, а скупу людину порівнювали з гієною, доки вона не починала ділитися.
Джерело: uagolos.com
