2885
Пандемія COVID-19 могла вплинути на молодь не лише психологічно, а й на молекулярному рівні. Дослідники зафіксували зміни в епігенетичних показниках, які використовують для оцінювання біологічного старіння. Найвиразніший зв’язок зі стресом виявили у підлітків, особливо тих, кому бракувало спілкування з друзями.
Що вчені побачили в ДНК дітей і підлітків
Дослідження під керівництвом Алісії Шове з Інституту психіатрії імені Макса Планка охопило 1028 учасників у Німеччині. Серед них були 359 дітей середнього віку 9,5 року, 385 підлітків віком близько 15,5 року та 284 молодих дорослих середнього віку 24,3 року.
Науковці порівняли зразки слини, зібрані до першого локдауну в березні 2020 року, із зразками, взятими після наступних обмежень у 2021–2022 роках. Для аналізу використали чотири епігенетичні годинники, які досліджують метилювання ДНК. Це хімічні мітки, що впливають на активність генів і змінюються протягом життя.
Три з чотирьох алгоритмів показали зростання показників, пов’язаних із прискореним біологічним старінням. Важливо, що зміни зафіксували не лише у підлітків, а й у дітей та молодих дорослих.
Чому підлітки виявилися особливо вразливими
Найцікавіший результат полягає в тому, що серед підлітків сильніший зв’язок із темпом епігенетичного старіння спостерігали в тих, хто важче переживав пандемію. Особливо відчутним чинником виявився брак соціальних контактів: неможливість бачитися з друзями та спілкуватися з однолітками.
Водночас дослідники встановили, що зміни показників старіння були пов’язані також зі станом здоров’я учасників до пандемії та соціально-економічним становищем їхніх родин. Об’єктивні чинники, зокрема суворість карантинних обмежень і рівень захворюваності в регіонах, таких змін не пояснювали.
Епігенетичні годинники не вимірюють вік людини буквально. Вони аналізують певні зміни в ДНК і на їхній основі оцінюють біологічний вік або темп старіння. Такі показники використовують у дослідженнях ризиків захворювань, але вони не дають змоги визначити, скільки років людина проживе або чи захворіє в майбутньому.
Результати мають суттєві обмеження. Усі учасники пережили пандемію, тож науковці не мали групи людей, які не зазнали її впливу. Крім того, частину епігенетичних годинників спочатку розробили на основі зразків крові дорослих, а не слини дітей і підлітків, тому інтерпретувати їх слід обережно.
Інше дослідження науковців із Техаського університету в Остіні, опубліковане 2025 року, не виявило значущих відмінностей в епігенетичних показниках дітей, які пережили пандемію, порівняно з тими, чиї зразки збирали до неї. Це також не дає підстав говорити про однозначний вплив локдаунів на біологічне старіння.
Деніел Белскі з Колумбійського університету вважає нові результати цікавими, але наголошує на необхідності повторити дослідження на незалежній групі учасників. Поки що невідомо, чи зберігаються виявлені зміни після завершення стресового періоду і чи впливають вони на здоров’я людини через роки.
Джерело: tsn.ua
