2859
Найбільша суцільна піщана пустеля світу, Руб-ель-Халі на Аравійському півострові, у далекому минулому була не такою вже й безжальною. За вологіших періодів плейстоцену тут з’являлися тимчасові зелені коридори з прісними озерами, через які ранні люди, ймовірно, могли просуватися з Африки в бік Азії. Та нове дослідження показало: попри наявність води, слідів давніх людських стоянок у цьому «морі піску» немає.
Про результати пише команда археологів у журналі Nature, на який звертає увагу видання ScienceAlert.
Експедиція через «Порожній квартал»
Руб-ель-Халі, відомий також як «Порожній квартал», простягається приблизно на 1 000 кілометрів пісків. У новій роботі дослідники пройшли й проїхали його маршрутом близько 1 500 кілометрів, обстеживши 125 ділянок у пошуках давніх озерних відкладів та будь-яких слідів перебування гомінінів.
Ознаки стародавніх озер вони знайшли на 55 із 125 точок. Попередні дослідження датують ці озерні відклади приблизно 122 000–67 000 років тому. Тобто в ті періоди клімат дозволяв існування численних водойм, які могли б підтримувати життя.
Однак жодних артефактів людини вчені не виявили. Геоархеолог Рудольф Деллмур (Rudolf Dellmour) з Університету Відня розповідає, що команда стояла на берегах одного давнього озера за іншим, але так і не знайшла нічого, створеного людськими руками.
Вода є, каменю немає
Довгі роки багато дослідників припускали, що тимчасові озера й навколишні трав’янисті ландшафти Руб-ель-Халі мали б слугувати магнітом для кочових груп, які рухалися з Африки через Аравію до Азії. Але нові дані показують: самої лише води було недостатньо, аби люди справді тут оселилися.
Під час своєї подорожі через пустелю команда виявила геологічні породи, придатні для виготовлення кам’яних знарядь (так званого «сколотуваного» каменю), лише на 10 ділянках із 125. І всі вони розташовувалися на околицях пустелі, а не в її центральній частині.
Центральний басейн Руб-ель-Халі складений переважно з карбонатних і евапоритних (соляних) порід. Вони не підходять для виготовлення міцних та гострих кам’яних знарядь, які були критично важливими для тривалого проживання мисливсько-збиральницьких груп.
Отже, хоча багато давніх прісноводних озер могли забезпечити воду й привабити тварин, брак відповідного каменю для інструментів робив центральну частину пустелі малопридатною для стабільних людських стоянок.
Модель давніх стоянок та «літичний архіпелаг»
Оцінка обмежилася не лише польовими знахідками. Паралельно з експедицією дослідники створили модель, яка поєднала дані про доступність води у доісторичній Аравії з геологічною інформацією про наявність кам’яної сировини.
За їхніми розрахунками, 57 відсотків територій, що потенційно мали доступ до води в доісторичні часи, були позбавлені порід, придатних для виготовлення кам’яних знарядь. Інакше кажучи, значна частина «зеленої» Аравії була, з точки зору кам’яної технології, тупиковою зоною.
Автори зазначають, що зв’язок між наявністю «сколотуваного» каменю та людською присутністю вже фіксувався в різних регіонах світу – від Лівії та Єгипту до Тибету, Південної Африки та Північної Америки. Ці подібні приклади з різними геологічними та гідрологічними умовами свідчать про своєрідний «ефект прив’язки»: спільноти, які залежать від кам’яних знарядь, змушені орієнтуватися на джерела сировини.
В інших регіонах, де вода була розповсюдженіша, саме розподіл придатного каменю виразніше визначав, де люди могли жити. В Аравії діяли ті самі правила, але наявність гігантської пустелі робила маршрути міграції фрагментованими й складними.
На думку дослідників, Аравійський півострів у доісторичний час був мозаїкою окремих зон, де вода й кам’яна сировина збігалися в просторі. Вони описують «зелену Аравію» як своєрідний «літичний архіпелаг», острови якого визначалися не лише кліматом, а й геологією.
Що це означає для моделей міграції
Результати натякають, що моделі давніх міграцій, які враховують лише воду й клімат, можуть переоцінювати площу територій, придатних для життя популяцій, що покладалися на кам’яні знаряддя. Без урахування розподілу кам’яної сировини картина давнього заселення Аравії виявляється надто оптимістичною.
У підсумку дослідження пояснює, чому навіть поява численних озер у серці Руб-ель-Халі не перетворила його на регіон тривалого проживання людей: озеро в пустелі ще не гарантує, що поруч виникне поселення, якщо поруч немає з чого робити знаряддя.
Чому найбільша пустеля піску не зберегла слідів давніх людей з’явилася спочатку на Цікавості.
