1967
Погіршення безпекової ситуації у Малі поступово змінює підхід Економічного співтовариства країн Західної Африки до спільної оборони. На тлі активізації угруповань, пов’язаних з «Аль-Каїдою» та «Ісламською державою», військові керівники країн ЕКОВАС повернулися до ідеї окремого антитерористичного формування, здатного діяти в регіоні швидше за традиційні миротворчі механізми.
Поштовхом стала активність «Джамаат Нусрат аль-Іслам валь-Муслімін» у Малі та розширення зони бойових дій. Загроза вже давно не обмежується північчю та центром країни: бойовики посилили тиск на західні й південні райони, транспортні коридори та маршрути постачання. Для прибережних країн Західної Африки це означає ризик перенесення нестабільності ближче до їхніх кордонів.
На зустрічах військового керівництва країн ЕКОВАС обговорювалося створення нового угруповання приблизно з двох тисяч військовослужбовців. Передбачається, що вони залишатимуться на території своїх держав у режимі готовності, а логістичним вузлом стане Сьєрра-Леоне. Остаточна модель фінансування та управління силами ще потребує узгодження.
ЕКОВАС спочатку створювався насамперед як економічне об’єднання. До нього нині входять Бенін, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Кот-д’Івуар, Ліберія, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того та Кабо-Верде. Малі, Нігер і Буркіна-Фасо після військових переворотів залишили організацію та сформували власний Альянс держав Сахелю.
Попри економічну основу, безпековий компонент у документах ЕКОВАС існує давно. Організація має Раду з посередництва та безпеки, а також резервні сили, сформовані з підрозділів національних армій. Їхні завдання залежать від конкретної місії й можуть включати миротворчі операції, примушення до миру та реагування на неконституційні зміни влади.
Однак ситуація в Сахелі показала обмеженість попередніх механізмів. Малі протягом кількох років послідовно скорочувало співпрацю із західними та регіональними партнерами. З країни вийшли французькі війська, місії Європейського Союзу та багатотисячна місія ООН. Бамако натомість зробив ставку на співпрацю з Росією, спочатку з групою «Вагнер», а пізніше з «Африканським корпусом».
Попри зміну зовнішніх партнерів, джихадистські структури не втратили можливостей. Угруповання, що входять до JNIM, розширили присутність у західній та південній частинах Малі. Вони атакують не лише військові цілі, а й дороги, паливні колони, транспортні компанії та економічну інфраструктуру, прагнучи ускладнити постачання до великих міст.
Особливе значення мають маршрути, що з’єднують Малі із Сенегалом, Кот-д’Івуаром, Гвінеєю та Мавританією. Країна значною мірою залежить від наземного імпорту пального. У разі тривалого перекриття доріг дефіцит пального швидко перетворюється на проблему для транспорту, підприємств, електропостачання й цін на базові товари.
Розширення бойовиків на захід і південь також змінює географію загрози. Раніше головний осередок насильства асоціювався передусім із внутрішніми районами Сахелю. Тепер під більшим тиском опиняються держави Гвінейської затоки та країни, які досі уникали масштабного проникнення джихадистських структур.
Для ЕКОВАС це створює складну політичну проблему. Малі, Нігер і Буркіна-Фасо формально вийшли з організації, але саме їхні території залишаються епіцентром протистояння з джихадистами. Військові представники ЕКОВАС визнають, що ефективна регіональна система безпеки фактично неможлива без принаймні практичної взаємодії з цими трьома державами.
Окремим викликом є те, що збройні групи адаптуються до дій урядів. Вони використовують мобільні загони, атакують транспортні артерії, встановлюють блокади, тиснуть на місцеві громади та намагаються контролювати пересування товарів. У деяких районах така стратегія дає їм можливість впливати на повсякденне життя навіть без формального захоплення великих міст.
Посилення насильства має і гуманітарний вимір. Через нестабільність дедалі більше жителів Малі залишають небезпечні райони та шукають притулку в сусідніх країнах. Це додатково навантажує прикордонні громади Мавританії, Сенегалу та інших держав, які одночасно змушені зміцнювати власний захист від можливого проникнення бойовиків.
Тому дискусія в ЕКОВАС дедалі менше зводиться до разових миротворчих операцій. Йдеться про побудову постійнішого механізму реагування: спільну розвідку, швидке перекидання сил, охорону кордонів і ключових транспортних маршрутів, а також узгоджене фінансування. Саме просування джихадистських угруповань у Малі зробило це питання одним із центральних для безпекової політики Західної Африки.
