1700
Європейські розвідки наразі не бачать переконливих ознак того, що Росія вже готує безпосередній повномасштабний напад на країни НАТО. Однак ця оцінка не означає, що загрозу вважають незначною: у європейських столицях уважно стежать за відновленням російської армії та намагаються зрозуміти, скільки часу Москві знадобиться для створення сил, здатних вести ще одну велику війну.
За оцінками західних посадовців, Росія поки залишається значною мірою зосередженою на війні проти України. Велика кількість боєздатних частин, артилерії, авіації та логістичних ресурсів постійно задіяна на українському фронті.
Саме це обмежує можливість Кремля одночасно розгорнути масштабне угруповання проти держав НАТО. Для підготовки такого наступу Москва мала б провести помітне переміщення військ, створити великі запаси пального й боєприпасів та сформувати нову логістику — дії, які західні супутники та розвідка могли б помітити.
Проте союзники по-різному оцінюють середньостроковий ризик. Частина урядів вважає, що після завершення або заморожування війни Росії може знадобитися кілька років для відновлення сил. Країни східного флангу закликають виходити з найгіршого сценарію й не чекати, поки потенційна загроза стане очевидною.
Особливе занепокоєння викликає російська оборонна промисловість. Заводи працюють у підвищеному режимі, виробляючи ракети, артилерійські боєприпаси, бронетехніку та безпілотники. Москва також отримує озброєння й компоненти від партнерів, зокрема КНДР та Ірану.
Додатковим фактором є мобілізаційний ресурс. Російське військове керівництво готує плани подальшого набору сотень тисяч людей, хоча Кремль намагається максимально довго обходитися контрактниками й уникати політично ризикованої відкритої мобілізації.
У НАТО тому не вважають відсутність негайного нападу приводом для уповільнення переозброєння. Союзники збільшують оборонні бюджети, формують нові бригади, створюють запаси боєприпасів і розбудовують військову інфраструктуру на сході.
Окремо країни Альянсу посилюють протиповітряну оборону та захист від дронів. Досвід України показав, що сучасна війна вимагає великої кількості відносно недорогих систем виявлення та перехоплення, а не лише дорогих батарей далекої дії.
Паралельно західні країни стикаються з іншою формою тиску — гібридними операціями. Підпали, кібератаки, диверсії, інформаційні кампанії та підозрілі дрони дозволяють Росії створювати проблеми без прямого військового зіткнення з НАТО.
Таким чином, нинішня оцінка розвідок стосується саме відсутності ознак неминучого повномасштабного наступу. Стратегічна політика НАТО виходить із того, що військова загроза з боку Росії збережеться надовго, а стримування повинно бути достатньо сильним, щоб Москва навіть не розглядала напад як реалістичний варіант.
