893
Півонія живе на одному місці десятиліттями і не любить, коли її турбують, — це чиста правда. Але з цієї правди роблять хибний висновок, що кущ не треба чіпати ніколи. Насправді після восьми-десяти років центр куща старіє, серединні бруньки заглиблюються, квіток стає менше, а самі вони дрібнішають. Тоді поділ і пересадка не шкодять, а рятують рослину.
Друга причина, чому до цієї теми повертаються щосерпня: кінець серпня і вересень — єдиний по-справжньому вдалий час для роботи з півоніями. Навесні пересаджений кущ хворіє два-три роки, тому що коріння в цей момент активно живить пагони. Наприкінці літа все навпаки: наземна частина вже відпрацювала, а на кореневищі саме починають рости нові всисні корінці, які встигають закріпитися до морозів.
Коли ділити й пересаджувати
Оптимальне вікно для півночі та заходу України — з двадцятих чисел серпня до середини вересня, для центру — вересень, для півдня й Закарпаття роботи можна проводити до перших чисел жовтня. Головна умова: до стійких морозів має лишатися щонайменше шість тижнів, аби кущ укоренився.
Перед викопуванням стебла вкорочують, залишаючи п’ятнадцять-двадцять сантиметрів. Кущ обкопують по колу на відстані двадцяти п’яти-тридцяти сантиметрів від центру й на глибину близько сорока, підважують вилами з кількох боків і виймають. Лопатою тут працюють обережно: коріння півонії соковите й ламке. Викопане кореневище відмивають від землі й залишають у затінку на дві-три години — підв’яле воно менш крихке і краще ділиться.
Ділять гострим ножем на частини, у кожній з яких три-п’ять бруньок відновлення і два-три корені завдовжки десять-п’ятнадцять сантиметрів. Дрібніші поділки приживаються, але зацвітають на рік-два пізніше, а надто великі шматки старого кореневища ростуть погано. Старі здерев’янілі частини центру вирізають, підгнилі місця зачищають до здорової тканини, а всі зрізи припудрюють товченим вугіллям і дають підсохнути кілька годин.
Глибина посадки — головна причина, чому півонія не цвіте
Найчастіше скарга «росте вже п’ять років і жодної квітки» пояснюється однією помилкою — надто глибокою посадкою. Правило просте: верхні бруньки відновлення мають бути на три-п’ять сантиметрів нижче рівня ґрунту на суглинку і на п’ять-сім сантиметрів на легких піщаних ґрунтах. Глибше — кущ жирує листям і не закладає квіткових бруньок. Мілкіше — бруньки підмерзають узимку й підсихають улітку.
Яму готують завчасно, за два-три тижні, розміром приблизно шістдесят на шістдесят і глибиною шістдесят сантиметрів. На дно, якщо ґрунт важкий, кладуть дренаж із щебеню або битої цегли шаром десять сантиметрів. Нижні дві третини заповнюють сумішшю землі з одним-двома відрами перегною чи компосту, ста п’ятдесятьма-двомастами грамами суперфосфату, ста грамами сульфату калію і склянкою деревної золи. А от верхню третину засипають чистою садовою землею без добрив: концентроване живлення біля самих бруньок спричиняє опіки й загнивання.
Дуже важливо врахувати осідання. Свіжозаповнена яма просідає на п’ять-сім сантиметрів, тому або дають їй вистоятися й пролитися дощами, або садять поділку так, ніби бруньки трохи вище потрібного рівня, з розрахунку на осідання. Після посадки рослину рясно поливають, землю ущільнюють і мульчують торфом чи компостом шаром п’ять сантиметрів — навесні мульчу відгортають.
Місце обирають сонячне, щонайменше шість годин прямого світла, з відстанню між кущами близько метра і не ближче ніж два метри від дерев та великих кущів, які заберуть воду. Низини, де стоїть вода, і місця з високим рівнем ґрунтових вод не підходять категорично.
Пересаджений кущ першого року зазвичай не цвіте або дає одну-дві дрібні квітки — їх краще виламати, щоб рослина витрачала сили на коріння. Повноцінне цвітіння настає на третій рік, а справжня форма сорту проявляється на четвертий-п’ятий. Це нормальний хід, і якщо глибина витримана правильно, більше нічого робити не доведеться ще років десять.
