4479
Традиція автоматично брати прізвище чоловіка після весілля поступово слабшає, особливо серед молодших і більш освічених жінок. Американські дані показують, що рішення все частіше залежить від професійної репутації, віку вступу у шлюб, ставлення до особистої ідентичності та практичних наслідків зміни документів.
За даними Pew Research Center, які наводить джерело, 79% американок, одружених із чоловіками, взяли прізвище чоловіка. Водночас 14% залишили власне, а ще 5% обрали подвійний варіант через дефіс. Отже, традиційний сценарій досі домінує, але вже не є безальтернативним.
Різниця між поколіннями особливо помітна. Серед заміжніх жінок віком 18–49 років своє прізвище зберегли близько 20%, тоді як серед жінок віком від 50 років — близько 9%. Це показує, що молодші покоління частіше сприймають прізвище як частину особистої ідентичності, а не лише як сімейний символ.
Ще цікавіше виглядають відповіді жінок, які поки не перебувають у шлюбі. За даними матеріалу, лише третина незаміжніх американок заздалегідь планує взяти прізвище майбутнього чоловіка. Це не означає, що решта точно його не змінить, але демонструє, наскільки менш автоматичним став цей вибір.
Освіта теж пов’язана з рішенням. Серед жінок із післядипломною освітою власне прізвище зберігали приблизно 26%, тоді як серед тих, хто має ступінь бакалавра, — близько 13%. Одним із пояснень може бути те, що до моменту шлюбу людина вже має публікації, професійні контакти, ліцензії або репутацію під своїм ім’ям.
Змінився і середній вік першого шлюбу. За даними, наведеними у статті, у США він зріс із 20,6 року для жінок у 1965 році до 28,4 року у 2025-му. За додаткові вісім років дорослого життя людина встигає створити значно більше документів, рахунків, дипломів та професійних зв’язків, пов’язаних із поточним прізвищем.
Практичний аспект теж важливий. Зміна прізвища може вимагати переоформлення посвідчень, банківських даних, страхування, професійних профілів, документів на майно та інших записів. У різних країнах перелік процедур відрізняється, але сам факт бюрократичної роботи впливає на рішення.
Є й символічна сторона. Частина жінок вважає своє прізвище важливою частиною власної історії та родини, тому не бачить причини змінювати його після шлюбу. Інші, навпаки, цінують спільне сімейне прізвище як знак єдності. Обидва підходи можуть мати однакове право на існування.
Дедалі частіше пари також обирають компромісні варіанти: подвійне прізвище, різні прізвища у подружжя, але спільне для дітей, або інший сценарій, який відповідає їхнім практичним потребам. Це перетворює давню традицію на особисте рішення пари.
Важливо не переносити американську статистику автоматично на Україну: правові процедури, культурні норми та частота різних варіантів тут інші. Але сам тренд добре ілюструє ширшу зміну — прізвище після шлюбу дедалі частіше стає свідомим вибором, а не рішенням «за замовчуванням».
