1675
Коли на півночі Кенії почалася одна з найтяжчих посух за останні десятиліття, народ даасанах утратив не лише значну частину худоби. Змінилася сама система щоденного життя. Спільнота, для якої скотарство було центром економіки, соціального статусу й культури, дедалі частіше переходила до рибальства на озері Туркана — заняття, яке раніше багато хто сприймав як вимушений спосіб виживання для людей без худоби.
Рибалки біля озера Туркана в Кенії
Дослідження Penn State особливо цінне тим, що почалося ще до посухи. Команда вже збирала дані в регіоні, тому змогла спостерігати зміни не заднім числом, а в реальному часі.
Вчені продовжували роботу протягом посухи й ще приблизно рік після повернення дощів.
Даасанах традиційно є pastoralist community. Велику частину їжі, доходу, соціального статусу й навіть особистої ідентичності визначає худоба.
Під час багаторічної посухи пасовища висохли, вода стала дефіцитною, а стада різко скоротилися.
У багатьох родин зник головний актив, який одночасно забезпечував молоко, м’ясо, можливість обміну й економічну безпеку.
Рибальство на озері Туркана існувало й раніше, але мало нижчий соціальний статус. Його часто асоціювали з людьми, які вже не могли жити зі скотарства.
У міру поглиблення кризи ця норма почала змінюватися.
Наприкінці посухи дедалі більше родин регулярно ловили рибу, а улов став важливим джерелом їжі й готівкового доходу.
Зміни торкнулися й місця проживання. Частина людей переміщувалася ближче до озера, щоб мати стабільніший доступ до риби та води.
Дослідники також фіксували наслідки для здоров’я та харчування. Втрата худоби означала менше традиційних продуктів тваринного походження й більшу залежність від альтернативних джерел їжі.
Водночас новий промисел не був простим рішенням. Рибальство потребує сіток, човнів, доступу до ринку й нових навичок.
Крім того, саме озеро Туркана теж залежить від клімату та водного балансу, тому не є безмежним страховим ресурсом.
Після повернення дощів частина родин почала відновлювати стада, але зміни не зникли повністю. Рибальство залишилося важливішою частиною економіки, ніж до кризи.
Для дослідників це приклад того, що кліматичний шок змінює не лише врожай або кількість тварин. Він може перебудовувати культурні норми, престиж професій, схеми поселення та уявлення про прийнятний спосіб життя.
Робота також показує, чому адаптацію до кліматичних змін не можна оцінювати лише за тим, чи знайшли люди нове джерело калорій. Кожна така зміна має соціальну ціну й може трансформувати культуру спільноти.
https://ssri.psu.edu/news/historic-kenyan-drought-reshaped-livelihoods-health-and-daily-life
