1672
Ліси можуть переживати роки нестачі води, але це не означає, що дерева фізіологічно «натренуються» до посухи. Глобальний аналіз 40 польових експериментів показав напрочуд мало довготривалих змін у головних системах транспорту води й фотосинтезу. Дерева зберігали майже ті самі характеристики, але працювали дедалі ближче до межі, за якою їхня водопровідна система починає відмовляти.
Попередні дослідження часто проводили на саджанцях у горщиках або порівнювали дерева, що природно ростуть у сухих і вологих регіонах.
Такі методи корисні, але не показують, як доросле дерево в реальному лісі змінюється після кількох років штучно посиленої посухи.
Нова робота об’єднала 40 throughfall reduction experiments у різних лісах світу.
У таких експериментах під кронами встановлюють жолоби або панелі, які перехоплюють частину дощу до того, як вода досягне ґрунту.
Дерева залишаються у природному ґрунті, серед звичайних сусідів і мікроорганізмів, але роками отримують менше води.
Команда проаналізувала 24 фізіологічні характеристики, пов’язані з транспортуванням води, фотосинтезом, поживними речовинами та стійкістю до утворення повітряних пробок у судинах.
Найважливішим результатом стала стабільність. Embolism resistance, hydraulic efficiency, концентрація поживних речовин у листках і максимальна фотосинтетична здатність майже не перебудовувалися.
Це означає, що дерева не ставали значно «стійкішими» на рівні основних фізіологічних параметрів.
Одночасно water potential тканин під час посухи падав. Оскільки межа стійкості до embolism не зрушувалася, hydraulic safety margin ставав меншим.
Простіше кажучи, дерево продовжувало працювати тим самим обладнанням, але дедалі ближче до аварійної межі.
Фотосинтез під час посухи падав переважно через закриття продихів. Дерево намагалося зберегти воду, зменшуючи газообмін.
Водночас запаси nonstructural carbohydrates — цукрів і крохмалю — загалом залишалися стабільними.
Це важливий результат для суперечки про причини загибелі дерев під час посухи. У цих експериментах головною проблемою виглядає не виснаження запасів вуглецю, а зменшення запасу безпеки в системі транспорту води.
Автори припускають, що збереження максимальної фізіологічної потужності має певну логіку: коли нарешті приходить дощ, дерево може швидко скористатися сприятливим вікном і відновити фотосинтез.
Проте за більш тривалих і сильних посух така стратегія стає небезпечною.
Робота ставить під сумнів припущення в частині кліматичних моделей, що дерева з часом суттєво акліматизуються до сухішого клімату.
Якщо здатність до такої перебудови обмежена, майбутні посухи можуть створити для лісів більший ризик, ніж передбачають моделі з оптимістичною адаптацією.
https://phys.org/news/2026-08-forty-forest-drought-reveal-trees.html
