1044
Міжнародна команда астрономів, до якої входить професор фізики та астрофізики Університету Вісконсин–Мілуокі Девід Каплан (David Kaplan), змогла встановити природу одного з загадкових космічних радіоджерел. Як повідомляє Newswise Science News, йдеться про так званий довгоперіодичний радіотранзієнт, який виявився білим карликом, що поглинає матерію зі своєї сусідньої зорі.
Що таке довгоперіодичні радіотранзієнти
Кілька років тому астрономи зафіксували новий тип об’єктів, які випромінюють короткі, але регулярні спалахи радіохвиль з різних ділянок неба. Їх назвали довгоперіодичними радіотранзієнтами. Вчені одразу зрозуміли, чим вони не є: це не квазари і не пульсари. Але що саме їх породжує, залишалося загадкою.
За зовнішніми ознаками ці об’єкти нагадували пульсари, які теж дають періодичні радіоімпульси. Однак пульсари — це надщільні залишки вибуху зорі, що обертаються дуже швидко і можуть «блимати» навіть десятки разів на секунду. Нові ж джерела працювали набагато повільніше.
«Найповільніші пульсари дають імпульс раз на 10 секунд. А тут ми побачили об’єкти, що спалахують раз на 20 хвилин, а деякі — навіть раз на шість годин», — пояснює Каплан.
Білий карлик, що «краде» матерію в сусіда
Команда, з якою тісно співпрацює Каплан, використовує австралійський радіотелескоп ASKAP для пошуку так званих «повільних транзієнтів». Кілька років тому вони помітили один із таких об’єктів у Чумацькому Шляху, приблизно за 3 000 світлових років від Землі. Він подавав радіоімпульси приблизно раз на 80 хвилин.
Провідний автор роботи, аспірант Кові Роуз (Kovi Rose), за підтримки колег почав детально відстежувати це джерело. Астрономи звузили пошук до конкретної ділянки Галактики і почали буквально «зоря за зорею» шукати винуватця сигналів.
Зрештою Роуз виявив систему з білого карлика в парі з більшою, але менш щільною червоною зорею. У цієї подвійної системи в радіодіапазоні, а також в оптичному та рентгенівському випромінюванні спостерігалися періодичні зміни з тим самим інтервалом у 80 хвилин, що й у радіоспалахів.
За словами Каплана, пульсація, яку бачать астрономи, пов’язана не з обертанням зорі, як у пульсарів, а з орбітою. Щоб дві зорі оберталися одна навколо одної за 80 хвилин, вони мають бути дуже малими і розташованими надзвичайно близько.
Ймовірно, вони настільки зближені, що частина речовини з червоного компаньйона перетікає на білого карлика. Саме це перетікання створює характерний «підпис» у випромінюванні, який добре відомий за спостереженнями іншого класу об’єктів — катаклізмічних змінних, що вивчаються вже понад сто років.
Це робить систему свого роду «Розетським каменем» для нового класу джерел. За словами Роуза, вона дає спосіб розшифрувати сигнали довгоперіодичних радіотранзієнтів і зрозуміти, чи схожі інші такі об’єкти більше на пульсари, чи на системи з білими карликами.
Крок до кращого розуміння Всесвіту
Автори наголошують, що кожне нове відкриття подібних дивних об’єктів розширює наше уявлення про космос. Людство спостерігає небо тисячі років, але ми й досі натрапляємо на явища, природу яких спершу не можемо пояснити.
Каплан нагадує, що свого часу відкриття квазарів і пульсарів стало справжнім проривом, а тепер вони — звична частина підручників з астрономії. Довгоперіодичні радіотранзієнти можуть стати наступним таким розділом.
На його думку, космічні загадки надихають: усвідомлення того, що у Всесвіті ще безліч незрозумілих явищ, мотивує нові покоління дослідників.
Більше запитань, ніж відповідей
Попри важливість ідентифікації цієї конкретної системи, робота лише відкриває новий фронт питань. Насамперед: чи всі довгоперіодичні радіотранзієнти є подвійними системами з білими карликами?
«Це фундаментальне питання. І відповіді ми поки не маємо», — визнає Каплан. Команда вже знайшла інші об’єкти з подібною поведінкою, але вони не є білими карликами. Невідомо, чи належать вони до того самого класу, чи це зовсім інші типи зоряних систем.
Ще одна загадка — деякі довгоперіодичні радіотранзієнти поводяться переривчасто, ніби «вмикаються» і «вимикаються». Механізм такого перемикання поки неясний.
За словами Каплана, зараз триває масштабний пошук нових подібних джерел і спроба робити це систематично. Астрономи хочуть зрозуміти, які властивості є випадковими, а які — обов’язковими для цього класу об’єктів, і простежити їхню еволюцію в часі.
Він порівнює ситуацію з птахами: усі ці об’єкти «ходять як качка», але чи «крякають» вони однаково — невідомо. Можливо, частина з них — «качки», а частина — «гуси», тобто різні типи зір. У будь-якому разі, підкреслює Каплан, людство лише починає розуміти, наскільки різноманітним і загадковим є Всесвіт.
Астрономи розшифрували дивний радіосигнал від білого карлика з’явилася спочатку на Цікавості.
