942
Колоноподібні яблуні прижилися в українських садах через компактність: дерево заввишки два-два з половиною метри майже без бічних гілок, яке можна посадити з кроком у пів метра й зібрати з нього до десяти кілограмів плодів. Але та сама будова, що робить колону зручною, робить її вразливішою взимку, ніж звичайну яблуню.
Причина в тому, що весь урожай і вся ростова активність зосереджені на одному стовбурі, а верхівкова брунька — найцінніша частина рослини. Якщо вона вимерзне, дерево втратить характерну форму й почне гнати бічні пагони, перетворюючись на звичайний кущуватий саджанець. Друга особливість — поверхнева коренева система, типова для карликових підщеп, на яких колони зазвичай щеплені. Таке коріння підмерзає вже при мінус десяти-дванадцяти градусах у зоні залягання, тобто за безсніжної зими ризикує більше за крону.
Осінні роботи: від поливу до захисту стовбура
Починають із того, що зупиняють ріст. Останнє азотне підживлення допустиме не пізніше липня; у серпні й вересні дають лише фосфор і калій — приблизно тридцять грамів суперфосфату й двадцять сульфату калію на квадратний метр пристовбурного кола, або склянку деревної золи. Калій прискорює визрівання деревини, а невизріла деревина — головна причина зимових пошкоджень.
У жовтні, після листопаду, роблять вологозарядний полив: сорок-п’ятдесят літрів на доросле дерево. Вологий ґрунт промерзає повільніше й рівномірніше за сухий, а зневоднене коріння взимку страждає першим. Одразу після поливу пристовбурне коло мульчують шаром торфу, перегною або сухого листя завтовшки вісім-десять сантиметрів, відступивши п’ять сантиметрів від самого стовбура, щоб не спровокувати підпрівання кори.
Стовбур захищають від двох речей — гризунів і сонячних опіків. Від мишей і зайців допомагає обв’язка дрібною металевою сіткою або пластиковою сіткою від кротів на висоту сімдесят-вісімдесят сантиметрів, вкопана в ґрунт на п’ять сантиметрів. Лапник і руберойд теж працюють, але руберойд обов’язково прокладають тканиною, інакше в лютневі відлиги кора під ним випріває. Побілку роблять у листопаді, вапняним розчином або спеціальною фарбою, обов’язково до самих нижніх гілок.
Головне — верхівка
Верхівкову бруньку в перші два-три роки після посадки укривають окремо. Найпростіший спосіб: коли встановиться стабільна мінусова температура, верхню частину колони обгортають двома шарами агроволокна щільністю шістдесят грамів на квадратний метр або надівають зверху конус із сухого листя, зафіксований мішковиною. Плівку не використовують: під нею накопичується конденсат, і брунька випріває швидше, ніж вимерзла б без укриття.
Дорослі колони старші за чотири роки в центрі й на півдні України зазвичай зимують без укриття верхівки, але на півночі й заході за прогнозу морозів нижче мінус двадцяти п’яти захист усе одно виправданий. Знімають укриття рано — щойно мине загроза сильних морозів, зазвичай у середині-кінці березня, інакше брунька випріє під час перших відлиг.
Обрізку колоноподібних яблунь восени не роблять. Усі формуючі роботи переносять на весну, до розпускання бруньок: восени зрізи погано заростають і стають воротами для інфекції. Виняток — санітарне видалення явно зламаних або уражених гілок, і то з обов’язковою обробкою зрізу садовим варом.
