2431
Венеційський кінофестиваль знову став майданчиком для дискусії про те, чи повинні російські кінематографісти повертатися до великих європейських фестивалів під час війни проти України. Суперечка загострилася через включення до конкурсної програми проєкту DAU російського режисера Іллі Хржановського.
Ще до відкриття фестивалю українські Міністерство закордонних справ, Міністерство культури та Посольство України в Італії виступили зі спільною критикою цього рішення. Українська сторона заявила, що проєкт має зв’язки з російським культурним середовищем і може сприяти поверненню РФ до статусу «нормального» учасника міжнародного культурного процесу.
Для України питання виходить далеко за межі оцінки одного фільму. Після 2022 року Київ системно закликає європейські культурні інституції не створювати для Росії можливості відновлювати репутацію через мистецтво, особливо якщо автори або проєкти мають зв’язки з державними структурами чи великим російським капіталом.
Організатори фестивалю традиційно наполягають на іншому принципі: фільми, за їхньою позицією, повинні оцінюватися насамперед як твори мистецтва. Прихильники такого підходу також розділяють російських авторів, які підтримують Кремль, і тих, хто працює за кордоном або виступає проти російської влади.
Саме ця межа й залишається найбільш суперечливою. Частина європейських кінематографістів вважає, що автоматичне виключення всіх людей із російським паспортом буде колективною відповідальністю. Українські культурні діячі натомість наголошують, що вплив Росії часто зберігається навіть у проєктах, які формально позиціонують себе незалежними.
DAU і раніше був предметом великих дискусій — не лише політичних. Масштабний багаторічний проєкт Хржановського викликав питання через методи роботи з акторами, етичні межі експерименту та умови зйомок.
Нова суперечка збіглася з іншими випадками культурних скасувань російських артистів. У США, наприклад, після звернення української сторони відмовилися від співпраці зі скрипалем Вадимом Рєпіним. Це показує, наскільки по-різному інституції реагують на одну й ту саму проблему.
Венеційський фестиваль залишається одним із найвпливовіших у світі, тому його рішення мають значення далеко за межами конкретної конкурсної програми. Участь у Венеції відкриває шлях до міжнародної дистрибуції, нагород і подальших фестивалів.
Для російського кінематографа повернення на такі майданчики означає відновлення професійних контактів, які після вторгнення були значно обмежені. Саме тому українська сторона говорить не лише про символіку, а й про практичні наслідки культурної легітимізації.
Дискусія у Венеції показала, що через понад чотири роки після початку повномасштабної війни європейська культурна сфера так і не виробила єдиного підходу до російських митців. Для одних визначальними залишаються політичні зв’язки автора, для інших — паспорт, а для третіх — лише зміст конкретного твору.
https://nz.news.yahoo.com/russian-filmmakers-finally-coming-cold-074523828.html
