2190
Тасманійського тигра десятиліттями порівнювали з вовком або диким собакою, і саме образ великого хижака, нібито небезпечного для овець, став одним із виправдань його переслідування. Новий аналіз історичних черепів показав зовсім іншу картину: щелепи тилацина, імовірно, були погано пристосовані до тривалого утримання великої здобичі, зате могли завдавати дуже швидких і сильних ударних укусів по невеликих і середніх тваринах.
Thylacinus cynocephalus був сумчастим, а не представником родини псових. Його еволюційна лінія відокремилася від предків плацентарних хижаків дуже давно. Водночас загальна форма тіла тилацина нагадувала собаку, що зробило його класичним прикладом конвергентної еволюції.
Дослідники з Університету Фліндерса та Мельбурнського університету детально вивчили черепи музейних тилацинів і порівняли їх із черепами сучасних м’ясоїдних ссавців. Найдивнішою виявилася комбінація розмірів і пропорцій.
Середній тилацин важив приблизно вдвічі менше за середнього сірого вовка, але його череп був майже такого самого розміру. При цьому морда залишалася довгою й тонкою — більше схожою на морду лисиці або шакала, ніж на масивну передню частину черепа великого хижака.
Саме довжина щелепи могла бути перевагою. Чим довша щелепа, тим швидше рухається її кінчик під час закривання. Це дозволяє створити сильний ударний ефект без необхідності довго стискати здобич. Великий череп, за припущенням дослідників, був потрібен, щоб витримувати навантаження від таких швидких ударів.
Подібна механіка більше нагадує деяких крокодилів або хижих риб, які захоплюють рухливу здобич різким клацанням щелеп, ніж вовка, що утримує велику тварину. Автори вважають, що типовою здобиччю тилацина могли бути невеликі та середні сумчасті, наприклад бандікути.
Цей висновок прямо суперечить історичному образу тварини як спеціаліста з нападу на овець. Науковці підкреслюють, що реальних доказів масового полювання тилацинів на худобу було мало, тоді як кампанії з їхнього знищення активно підтримувалися саме таким уявленням.
Останній відомий тилацин помер у неволі в 1936 році. Нове дослідження не може змінити долю виду, але воно показує, наскільки небезпечним може бути перенесення поведінки знайомого хижака на зовні схожу, але еволюційно зовсім іншу тварину.
https://phys.org/news/2026-08-tiger-wolf-australian-thylacine-skull.html
