1719
Коли кілька сильних землетрусів відбуваються за короткий проміжок часу, легко виникає відчуття, що планета раптом стала сейсмічно активнішою. За останні місяці великі поштовхи сталися біля Філіппін, Індонезії, Венесуели, Колумбії та Японії. Проте довготривала статистика не показує переконливого глобального зростання частоти великих землетрусів — значною мірою ми просто краще їх фіксуємо й швидше дізнаємося про них.
За останні три місяці справді сталася серія помітних подій: землетрус магнітудою 7,8 біля Філіппін, 7,7 в Індонезії, 7,5 та 7,2 у Венесуелі, 7,4 у Колумбії та 6,8 у Японії.
Додатково були менш потужні, але помітні для населення землетруси на Гаваях і в Іспанії.
Таке скупчення подій здається незвичним, але людська інтуїція погано оцінює випадковість. Навіть якщо події розподілені статистично рівномірно, час від часу вони природно утворюють короткі «серії».
Сейсмологи тому дивляться не на кілька місяців, а на десятиліття глобальних каталогів.
Земля щороку генерує приблизно однаковий порядок кількості великих землетрусів, хоча конкретний рік може сильно відхилятися.
Зазвичай у світі фіксують близько 15 землетрусів магнітудою 7–7,9 на рік і приблизно один магнітудою 8 або вище, хоча це лише середні значення.
Одні роки можуть мати більше великих подій, інші — менше, без необхідності припускати зміну глобальної тектонічної системи.
Суттєво змінилася інша річ — здатність людства їх реєструвати.
На початку XX століття глобальна мережа сейсмостанцій була рідкою, а слабкі або віддалені події могли взагалі не потрапляти до каталогів.
Сьогодні тисячі цифрових датчиків працюють на континентах і океанічних островах, а супутникові системи допомагають оцінювати деформацію поверхні.
Тому загальна кількість зареєстрованих слабких землетрусів зросла — але це не означає, що їх фізично стало більше.
Інша причина відчуття «зростання» — населення. Більше людей живе у великих містах поблизу активних розломів, тому одна й та сама магнітуда сьогодні може мати значно більший соціальний ефект.
Новини й соціальні мережі також роблять кожну подію глобально видимою майже миттєво.
Окремі локальні регіони справді можуть переживати періоди підвищеної активності, а великі землетруси часто породжують тисячі афтершоків.
Проте такі локальні послідовності не є доказом глобального прискорення тектоніки.
Сейсмологи наголошують: головний ризик визначається не тим, чи «стало більше землетрусів», а тим, наскільки будівлі, інфраструктура й системи попередження готові до тієї сейсмічності, яка вже існує.
