1333
Близька зустріч зорі з надмасивною чорною дірою не завжди закінчується миттєвою загибеллю. Астрономи спостерігають рідкісні системи, де зоря проходить небезпечно близько до чорної діри, втрачає частину речовини, виживає, а через місяці або роки повертається й переживає новий удар. Найдивніше, що в частині таких систем кожен наступний спалах стає слабшим. Нове моделювання показало, що пояснення може ховатися у швидкому обертанні самої зорі ще до її першої зустрічі з чорною дірою.
Більшість великих галактик мають у центрі надмасивну чорну діру масою від мільйонів до мільярдів Сонць. Якщо зоря проходить надто близько, різниця гравітаційного притягання між ближньою та дальньою сторонами стає настільки великою, що зорю може розірвати. Такі події називають припливними руйнуваннями.
Речовина, відірвана від зорі, частково повертається до чорної діри й формує яскравий потік. Сама чорна діра світла не випромінює, але нагріта речовина навколо неї може створити спалах, який триває від днів до місяців. Саме за таким світінням астрономи виявляють події, що відбуваються поблизу невидимого об’єкта.
Втім, траєкторія може пройти трохи далі від критичної межі. Тоді чорна діра відриває лише зовнішню частину зорі, а ядро залишається цілим. Якщо зоря опинилася на зв’язаній орбіті, вона повернеться й повторить зближення. Так виникають повторні часткові припливні руйнування — rpTDE.
Сьогодні відомо близько десяти таких систем. У чотирьох із них астрономи побачили закономірність: кожний новий спалах стає тьмянішим. На перший погляд це легко пояснити — зоря щоразу втрачає менше речовини. Але попереднє гідродинамічне моделювання давало інший результат.
Річ у тім, що припливні сили не лише забирають масу, а й розкручують зорю. Після кожного проходу вона може обертатися швидше. У стандартних моделях це змушувало відірвану речовину повертатися до чорної діри за коротший проміжок часу. Менша маса надходила швидше, тому пікова яскравість спалаху залишалася приблизно такою самою.
Щоб отримати поступове згасання, дослідники додали до моделі іншу початкову умову: зоря вже до першого проходу обертається дуже швидко. У такому випадку чорна діра не може кожного разу значно прискорювати її ще більше. Час повернення відірваної речовини майже не скорочується, а її кількість із кожним проходом падає — отже, слабшає й спалах.
Це пояснення породило наступне питання: звідки береться зоря, яка одночасно швидко обертається й опиняється на настільки тісній орбіті навколо надмасивної чорної діри, що облітає її за місяці? Дослідники пов’язали обидві особливості з механізмом Гіллза.
За цим сценарієм до чорної діри наближається подвійна зоряна система. Гравітація розриває пару: одну зорю викидає з величезною швидкістю, а другу захоплює чорна діра. Якщо пара була дуже тісною, її компоненти могли бути припливно синхронізовані й швидко обертатися ще до розриву.
Таким чином один процес може одночасно пояснити і коротку орбіту захопленої зорі, і її початкове швидке обертання, і поступове згасання повторних спалахів. Той самий механізм може бути пов’язаний і з частиною незвичайних зір, які сьогодні рухаються навколо Стрільця A* — надмасивної чорної діри в центрі Чумацького Шляху.
https://www.sciencedaily.com/releases/2026/08/260822015119.htm
