4337
Для частини молодих працівників власна квартира у дорогому мегаполісі перестає бути головною життєвою ціллю. Зумери та міленіали дедалі частіше використовують віддалену роботу як можливість жити у дешевших країнах, зберігаючи дохід із більш дорогого ринку. Ця модель уже вийшла далеко за межі невеликої групи фрилансерів.
За даними, наведеними MC.today з посиланням на Fortune, 83% представників покоління Z та 87% міленіалів готові переїхати у дешевше місце, якщо роботодавець дозволяє їм працювати дистанційно.
Кількість цифрових кочівників також помітно зросла. За оцінкою MBO Partners, у США їх близько 18,5 мільйона. Для порівняння, у 2019 році йшлося приблизно про 7,3 мільйона.
Близько 75% цієї групи припадає саме на Gen Z і міленіалів. Однією з причин є житлова криза: традиційна модель «хороша робота — квартира — стабільне життя в одному місті» стає дедалі менш доступною.
Середній вік, у якому американці очікують придбати перше житло, уже сягнув приблизно 40 років, тоді як на початку 1990-х він становив близько 28 років. Для частини молодих людей це змінює саму логіку фінансового планування.
Якщо зарплата не прив’язана до місця проживання, з’являється можливість так званого геоарбітражу — отримувати дохід у країні з високими зарплатами, а витрачати його там, де житло, їжа й транспорт дешевші.
У матеріалі наведений приклад подружжя Мередіт і Колбі Томасів. Раніше їхня іпотека, податки та страхування будинку у США коштували близько 4000 доларів на місяць. Під час подорожей Болівією та В’єтнамом вони орендували квартири з двома спальнями й двома ванними менш ніж за 700 доларів.
У популярних серед кочівників містах загальні щомісячні витрати можуть бути нижчими за вартість маленької квартири у Нью-Йорку або Лондоні. Саме ця різниця у купівельній спроможності робить формат особливо привабливим.
Втім, життя з ноутбуком і валізою має не лише красиву сторону. Постійні переїзди означають необхідність щоразу адаптуватися до нового середовища, вирішувати питання з інтернетом, житлом, банківськими послугами та візовими правилами.
Соціальна сторона теж непроста. Людина може мати десятки нових знайомств, але водночас складніше формувати глибокі довгострокові стосунки, якщо кожні кілька місяців змінюється країна.
Є і податкові нюанси. Тривале перебування в іншій державі може створювати нові податкові зобов’язання, тому цифровому кочівнику потрібно розуміти не лише правила туристичної візи, а й питання резидентства.
Показово, що лише близько 11% цифрових кочівників ведуть такий спосіб життя понад п’ять років. Для багатьох це не постійна модель, а певний життєвий етап — кілька років подорожей перед поверненням до більш стабільної бази.
Цифрове кочівництво приваблює молодші покоління не стільки романтикою подорожей, скільки можливістю по-іншому співвіднести дохід, вартість життя і свободу вибору. Але для довготривалого формату потрібні фінансовий резерв, дисципліна та готовність розбиратися з правилами кожної нової країни.
