2978
Керівники Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії готуються виступити спільним фронтом у питанні конституційного майбутнього своїх націй. 14 вересня перші міністри трьох автономних частин Сполученого Королівства мають зустрітися в Кардіффі та підписати декларацію, яка вимагатиме визнати право на проведення референдумів про їхній статус. Документ сам по собі не запускає процес виходу зі складу Великої Британії, але має посилити тиск на уряд у Лондоні.
Після виборів 2026 року склалася незвична для британської політики ситуація: уряди трьох автономій одночасно очолюють сили, які підтримують глибокі конституційні зміни. Шотландська національна партія домагається незалежності Шотландії, Plaid Cymru виступає за незалежність Уельсу, а Sinn Féin підтримує об’єднання Північної Ірландії з Республікою Ірландія.
Очікується, що у спільному документі вони вимагатимуть від Вестмінстера погодитися з принципом, за яким кожна з трьох націй може самостійно визначати свій конституційний статус шляхом голосування. Для прихильників незалежності це важливий крок, оскільки нинішнє законодавство не дає урядам автономій однакових можливостей для організації таких референдумів.
Найвідомішим прикладом є Шотландія. У 2014 році більшість її виборців проголосувала за збереження членства у Великій Британії. Після Brexit Шотландська національна партія неодноразово вимагала нового голосування, аргументуючи це тим, що політичні обставини суттєво змінилися. Однак Верховний суд Великої Британії у 2022 році постановив, що шотландський парламент не може самостійно провести юридично обов’язковий референдум про незалежність.
Для нового шотландського голосування необхідна згода Вестмінстера, зокрема спеціальний правовий механізм, відомий як Section 30 Order. Саме тому шотландський уряд прагне домогтися зрозумілих правил, за яких Лондон не зможе необмежено блокувати повторний референдум.
Північна Ірландія має іншу правову модель. Можливість голосування щодо об’єднання острова передбачена Белфастською угодою, але рішення про призначення такого референдуму залежить від британського уряду та оцінки суспільної підтримки зміни статусу. Уельс, своєю чергою, не має такого усталеного механізму, хоча підтримка ідеї незалежності там упродовж останніх років стала помітнішою.
У Лондоні наголошують, що уряд має зосередитися передусім на економіці, державних послугах і практичних питаннях, а не на нових конституційних голосуваннях. Проте зустріч у Кардіффі демонструє, що три автономні адміністрації мають намір координувати свої дії й переводити дискусію про самовизначення з окремих національних кампаній у спільний політичний порядок денний.
.jpg?width=1600)
