1868
Європейський Союз ризикує не досягти повної оборонної готовності до 2030 року, якщо держави не прискорять спільні закупівлі, стандартизацію озброєнь та розвиток власного виробництва. Такого висновку дійшли аудитори ЄС, які проаналізували нинішні темпи переозброєння.
Після початку великої війни Росії проти України європейські країни різко збільшили оборонні бюджети. Однак додаткові гроші не завжди перетворюються на швидке зростання спроможностей через фрагментований ринок і різні вимоги національних армій.
Одна з головних проблем — велика кількість типів техніки. Європейські держави використовують десятки моделей танків, бронемашин, артилерії та систем ППО, що ускладнює логістику, ремонт і спільне використання боєприпасів.
Аудитори також звертають увагу на залежність від США. Частина критичних спроможностей НАТО у Європі — розвідка, супутниковий зв’язок, далекобійна авіація та протиракетна оборона — значною мірою спираються на американські системи.
ЄС намагається змінити ситуацію через спільні закупівлі та великі промислові програми, але темпи їх запуску залишаються повільними. Виробникам потрібні довгострокові контракти, щоб інвестувати у нові заводи та розширення потужностей.
Ще одна проблема — кадри та сировина. Навіть за наявності грошей оборонні компанії стикаються з нестачею інженерів, вибухових речовин, електронних компонентів та інших ресурсів.
У звіті наголошується, що 2030 рік залишається важливим політичним орієнтиром, але реальна готовність залежатиме від того, наскільки швидко країни перейдуть від національних програм до узгодженої європейської моделі.
Без глибшої координації Європа ризикує витратити значно більше грошей, але отримати менший військовий ефект, ніж могла б за спільного планування.
Окреме занепокоєння аудиторів викликає те, що країни досі часто купують озброєння окремо одна від одної. Це дозволяє швидко закривати національні потреби, але водночас зберігає фрагментацію, яка вже багато років вважається слабким місцем європейської оборони.
На практиці це означає різні стандарти боєприпасів, запасних частин і систем зв’язку. У великій кризі така різноманітність ускладнює взаємну допомогу та збільшує час на ремонт техніки.
ЄС намагається стимулювати спільні закупівлі фінансовими механізмами, але аудитори вважають, що цього недостатньо без чіткіших довгострокових замовлень і політичної координації.
