2879
Міжнародна команда вчених з’ясувала, що два землетруси магнітудою 7,5 і 7,6, зафіксовані у 2025 році, сталися в зоні стародавньої тектонічної структури, яку вважали неактивною. Це відкриття змушує переглянути одну з головних ідей у геології: плита, яка перестала рухатися самостійно, не означає, що її давні розломи втратили здатність викликати землетруси.
Обидва землетруси сталися в районі протоки Дрейка, між Південною Америкою та Антарктидою. Їхні епіцентри розташовувалися всього за 15 кілометрів один від одного, а розділяло їх лише 49 днів.
Відкриття, опубліковане 30 жовтня 2026 року в науковому журналі Communications Earth & Environment, стосується усталених уявлень про тектоніку. Поверхня Землі поділена на плити, які повільно переміщуються по мантії. Їхні межі є основними зонами сейсмічної активності, де в скелях накопичується напруження, що час від часу вивільняється у вигляді землетрусів. Проте історія тектоніки складніша за сучасну карту плит.
Плита зникла, а її розломи досі можуть діяти
Протягом мільйонів років деякі плити повністю зникали як самостійні структури, зазвичай through занурення під інші плити в процесі субдукції. Інші ж увійшли до складу більших тектонічних систем. Однією з таких є стародавня плита “Фенікс”, залишки якої знаходяться в районі Антарктичного півострова.
Дослідники встановили, що епіцентри двох великих землетрусів збігаються з місцем розташування стародавнього трансформного розлому. Такі розломи утворюються, коли дві ділянки океанічної кори рухаються в різних напрямках. Коли зміщення припиняється, залишаються океанічні розломні зони, які традиційно вважали тектонічно неактивними. Нові результати показують, що в них можуть зберігатися механічні слабкості, які за певних умов знову проявляють себе.
Чому давні тріщини знову оживають
Щоб відтворити картину подій, вчені поєднали сейсмічні дані з геофізичною інформацією про підводне дно, зокрема з профілями сейсмічного відбиття. Цей метод дозволяє досліджувати підземні структури за допомогою хвиль, які проникають у надра й відбиваються від різних геологічних шарів.
Результати показали, що землетруси сталися в зоні стародавнього розлому, де досі концентруються деформації. Вчені пояснюють це поєднанням двох факторів. По-перше, геометрія успадкованого розлому сприяє концентрації напружень у певних місцях. По-друге, сучасні взаємодії між плитами Скоша та Антарктичною передають зусилля навіть на віддалені райони.
Дослідження також виявило свідчення того, що через ці ослаблені структури в породу можуть проникати вулканічні матеріали. Крім того, стародавня тріщина тепер функціонує як величезна зона зсуву всередині тієї частини плити Фенікс, яка продовжує повільно опускатися під Південні Шетландські острови. Земна кора, таким чином, не починається з чистого аркуша щоразу, коли змінюється її будова: вона успадковує свої тріщини та слабкі місця.
Що це означає для оцінки сейсмічного ризику
Моделі сейсмічної небезпеки зазвичай приділяють особливу увагу активним кордонам між плитами, де найчастіше відбуваються потужні землетруси. Однак бувають і внутрішньоплитні землетруси, тобто ті, що відбуваються всередині самої плити.
Дослідження показує, що деякі стародавні океанічні зони розломів можуть спричиняти дуже потужні землетруси, навіть не будучи активними межами між плитами. Це не означає, що всі старі тріщини обов’язково небезпечні або що вчені тепер можуть передбачити, коли станеться наступний землетрус. Їхня реактивація залежить від нинішніх напружень, орієнтації структур та їхніх механічних властивостей, але змінилося саме розуміння того, де може накопичуватися й вивільнятися сейсмічна енергія.
Джерело: www.unian.ua
