2863
Більшість міжконтинентального інтернет-трафіку передається не через супутники, а за допомогою підводних волоконно-оптичних кабелів. Історія таких магістралей почалася ще у 1858 році, коли було прокладено перший трансатлантичний телеграфний кабель.
Як відбувається прокладання підводних комунікацій
Сучасні оптоволоконні кабелі укладають спеціалізовані судна. Перед початком робіт команда фахівців, до якої входять океанографи, геологи та геофізики, детально досліджує морське дно. Такий підготовчий етап потрібен для того, щоб визначити, як саме і де можна прокласти лінію.
Спосіб укладання залежить від глибини. Біля берегів спеціальний плуг одночасно риє траншею та укладає кабель. На глибоководних ділянках кабель просто опускають на дно. Уздовж траси кожні 25 миль встановлюють спеціальні підсилювачі сигналу, які допомагають зберегти якість передачі на великих відстанях.
Окремі сегменти кабелю з’єднують методом зварювання (fusion splicing). Це робиться для мінімізації втрат сигналу в місцях стику, адже від цього залежить, наскільки стабільно працюватиме вся лінія.
Вартість прокладання таких міжконтинентальних ліній сягає сотень мільйонів доларів, тож проєкти подібного масштабу потребують ретельного планування й великих інвестицій.
Експлуатація, пошкодження та ремонт
Підводні кабелі розраховані приблизно на 25 років служби. Протягом цього часу вони можуть зазнавати пошкоджень. Серед причин згадуються корабельні якорі, рибальство, природні катаклізми та морські мешканці, зокрема акули.
Для ремонту пошкоджену ділянку піднімають на поверхню за допомогою судна-кабелеукладача та спеціальних кішок. Після відновлення або заміни пошкодженого сегмента кабель тестують і знову опускають на дно, щоб повернути його до роботи.
Попри розвиток супутникового зв’язку, попит на підводні кабелі продовжує зростати. Зокрема, наразі планують прокласти підводний дата-кабель завдовжки 2800 миль між Канадою та Європою. Такий проєкт демонструє, що наземні та космічні засоби не замінюють підводні лінії, а доповнюють їх.
Джерело: prostomob.com
